До 200-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка

"Його слова, як зорі променеві - дороговказ нам у життя нове..."

 

 Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє,

Радіють люде, що одпочинуть,

А я дивлюся... і серцем лину

В темний садочок на Україну.

Лину я, лину, думу гадаю,

І ніби серце одпочиває.

Чорніє поле, і гай, і гори,

На синє небо виходить зоря.

Ой зоре! зоре! — і сльози кануть.

Чи ти зійшла вже і на Украйні?

Чи очі карі тебе шукають

На небі синім? Чи забувають?

Коли забули, бодай заснули,

Про мою доленьку щоб і не чули.

Тарас Шевченко

9 березня 1814 року - вікопомна дата,

яку внесено до світового календаря зняменних і пам'ятних дат ЮНЕСКО для відзначення в усьому світі. Цього дня 
200 років тому Україна подарувала світові Тараса Григоровича Шевченка - Генія, Поета, Пророка, що відкрив світові буття українців і завдяки якому скарби української душі повною рікою влилися в загальний потік людської культури.

13 березня 2014 року в приміщенні нашої бібліотеки відбулося засідання Уманського літературного клубу, щоб вшанувати пам'ять Великого Кобзаря.
 Традиційно вечір відкрили бібліотекарі 
нашої бібліотеки Райчинець Н.Р. та Яковенко А.М. Присутні мали можливість побачити відеоматеріал про творчість Т.Г.Шевченка та буктрейлер за книгою "Шевченко в творах і картинах", де відображено багатогранність таланту українського Генія. Нікого не залишили байдужими аудіовірші у виконанні великого українського актора Б.Ступки та пісні на слова Т.Шевченка "Бандуристе, орле сизий" у виконанні капели бандуристів.
 Вела засідання літературного клубу   Михайлова Н.С. 
В історії кожного народу є імена, які він свято береже у своїй пам'яті і з великою любов'ю та повагою передає з покоління в покоління. Є таке ім'я і у нашого народу — Тарас Шевченко. Не було і немає в Україні поета, який був би йому подібний. Не було у неньки України сина, який так ніжно і віддано любив свій народ і так страждав за нього. Саме він зберіг і повернув народу його голос — українську мову. Для кожного з нас ім'я Шевченка є святим. 

Поезія Тараса Шевченка з’явилась не на голому місці, вона мала своїх попередниць: українські думи, українські народні пісні були її старшими сестрами. На час з’яви «Кобзаря» з української сцени уже лунала «Наталка Полтавка», уже виблискувала, переливалася народним гумором «Енеїда» Івана Котляревського, із уст в уста передавалися вірші й притчі нашого мандрівного народного філософа Григорія Сковороди. Шевченко невіддільний від української культури, він виріс на її грунті, піднявся із моря пісень, чумацьких переказів, козацьких літописів, гайдамацького епосу… Незліченні джерела живили його творчість, та головним джерелом художніх образів, гнівних барв «Кобзаря» були враження самої довколишньої дійсності, живої, реальної, що обпалювала душу горем, стражданням матерів, наругою поглумлених, занапащених сестер. Саме ці теми обговорювали письменники на зустрічі.  
Пустильніков М.П., Крутських К.В., Мінова І.О., Хрипун О.А. читали вірші Тараса Шевченка, а також власні вірші, присвячені поету.
Також на вечір були запрошені учні загальноосвітньої школи 1 - 3 ступенів  №7 - колегіум на чолі з учителем Лісовою Л.В. Поезія Кобзаря прозвучала устами малодих обдарованих людей.

Фоторепортаж зустрічі