Презентація нових книг В.Давидюка

Історія уманських вулиць

В нашій бібліотеці вже є перша книга відомого краєзнавця,наукового працівника Уманського краєзнавчого музею  Владислава Мироновича Давидюка про історію вулиці Жовтневої Революції та площу Леніна. Та ось нас було запрошено на презентацію краєзнавчого дослідження автора "Історія уманських вулиць", що охоплює вулиці Коломенська, Леніна та Піонтковського (друга книга ), вулиці Радянська, Садова та Рафаїла Чорного (третя книга ), що відбулася 29 жовтня в УДПУ.

Книга є продовженням дослідженя історії вулиць, провулків, майданів міста Умані.

На основі широкої джерельної бази зроблена спроба "реконструювати" вигляд головних артерій міста кінця ХІХ - початку ХХ ст. Рекомендована для істориків, краєзнавців, екскурсоводів, студентів, учнів та всіх, кого цікавить наше місто та його історія.

Книга завершує дослідження центральних вулиць нашого міста. Це дослідження було направлено не тільки на вивчення минулого вулиць і розміщених на них споруд, а й донести до наших нащадків історію забудови вулиць початку ХХІ століття. Рекомендована для істориків, краєзнавців, екскурсоводів, студентів, учнів та всіх, кого цікавить наше місто та його історія.

Пропонуємо переглянути фоторепортаж цієї презентації:

Бібліотекар читальної зали Райчинець Н.Р. підготувала радіопередачу про подаровані книги, яка прозвучала по місцевому радіомовленню 22,24,26 листопада. Пропонуємо вашій увазі послухати запис виступу.

28 жовтня - 70-ти річчя визволення України від фашистських загарбників

Спасибі,солдати, за подвиг століття!

28 жовтня ми святкуємо  70-ту річницю звільнення  України  від фашистських загарбників. 

В нашій бібліотеці до цієї вікопомної дати була організована ілюстрована виставка літератури "За твою свободу, рідна земле!"

Також по місцевому радіо прозвучала радіопередача, підготовлена бібліотекарями читальної зали  "Спасибі, солдати, за подвиг століття!" Пропонуємо вашій увазі текст цієї радіопередачі.

 Невимовно тяжких втрат зазнав український народ у тій страшній воєнній круговерті, що розметала, понівечила і розтоптала мільйони людських доль. Це була трагедія. Її принесли з собою гітлерівські орди, які без жалю топтали нашу землю, палили міста і села, грабували, гнали в німецьке рабство дівчат і хлопців, убиваючи на своєму шляху кожного, хто не хотів скорятися загарбникам.

Скільки безневинних людей зазнали нечуваних тортурів, знущань та принижень у концтаборах, тюрмах, на примусових роботах та пересильних пунктах!

Вклонися, моя Україно, цим людям величним і скромним,

що в назвах фронтів титанічних пронесли наймення твоє.

Ти словом достойним розкажеш своїм поколінням потомним,

чому їм довічну пошану твій вдячний народ оддає!

У літопис Великої Перемоги навічно вписані імена тисяч і тисяч славних синів і дочок України. Воювали вони на різних фронтах, виборюючи Перемогу – одну на всіх. Багато хто загинув під час визволення нашої рідної української землі.

І сьогодні поруч із нами незримо присутні захисники і визволителі України, поховані у 28 тисячах братських могил на її території. Присутні полеглі, чиї імена загубилися в кривавій круговерті боїв, відступів та оточень, проривів та котлів, у гестапівських катівнях і концтаборах, на трагічних і скорботних біженських шляхах... Історія визволення України, як і всієї війни, писалася доблестю і самопожертвою воїнів, талантом полководців. Хто поліг за Дніпро, за Україну, буде, як співається в пісні тих літ, справді жити у віках. Жити в наших помислах і справах, нашій генетичній пам'яті.

                           

    Вийшла в степ широкий мати посивіла,

                                   Виплакала очі від журби вона.

                             

      Біля квітів маку стала, заніміла

                                   І згадалась знову матері війна…

                                   І почула голос сина над житами.

                                   То зітхала мати, то вогонь палав:

                                   «Я прийшов до тебе, я вернувся, мамо,

                                   Я своєю смертю смерті потоптав.

                                   На моїй могилі нині квітів море,

                                   Ти в думках до мене линеш з далини.

                                   І твоє невтішне материнське горе –

                                   То прокляття вічне паліям війни»

Замислімося над жорстокою статистикою, яку наводить один з учасників і очевидців тих подій. З 25 тисяч радянських воїнів, які спускалися з лівого берега у дніпровські води, правого берега діставалося не більше трьох-п'яти тисяч. Тільки при визволенні Києва загинуло більш як чверть мільйона бійців та офіцерів.

Воїни-визволителі, працівники тилу, учасники Руху Опору  мріяли про творчий труд, про гаряче та чисте кохання, про світле життя на землі.

У лавах радянської армії воювало понад 7 млн. українців. Кожен другий з них загинув на фронті, кожен другий з тих, хто залишився живим, став на все життя інвалідом. Українці складали в радянській армії другу за чисельністю національну групу. Серед вищих офіцерів, зокрема командуючих фронтів та армій, було чимало українців. Найвідоміші з них — А.Єрьоменко, С.Тимошенко, Р.Малиновський, М.Ватутін, І.Черняхівський, П.Рибалко, К.Москаленко, П.Жмаченко, С.Руденко, І.Кириченко та ін.

Ратний подвиг багатьох українців на всіх фронтах Великої Вітчизняної війни відзначений найвищими нагородами. Серед них — 2072 удостоєні звання Героїв Радянського Союзу; 32 українці — двічі. А льотчик-винищувач Іван Кожедуб став тричі Героєм Радянського Союзу. Багато представників української землі стали і повними кавалерами ордену Слави. З 7 млн. орденів і медалей, вручених солдатам і офіцерам радянської армії, 2,5 млн. одержали жителі України.

Також 120 тисяч українців воювали в армії Антигітлерівської коаліції (США, Канади, Франції, Польщі, Чехословаччини).

На відзнаку мужності і героїзму українського народу, який захищав свою землю від поневолювачів, почесне звання "Місто-герой" було присвоєно Києву, Одесі, Керчі і Севастополю.

Клонилась мати при дорозі,

Простягши руку в далечінь,

Де на дощі і на морозі

Іржав синовній вірний кінь.

Земля здригалася в погрозі.

І омивали чисті сльози

Синів, що впали на порозі

Життя майбутніх поколінь.

Дорогою ціною дісталася нам Перемога. Минатимуть роки, змінюватимуться

люди, покоління і настане той час,коли зовсім не залишиться живих свідків того 

страшного лихоліття, але пам'ять про них житиме вічно!

Визволена Україна сяяла посмішками щасливих людей, що зуміли вижити, вистояти, а далі відбудовувати мирне життя Батьківщини.

Згук незабутній перемоги

Лунає досі у серцях.

Блиск переможної дороги

Дарує радість у роках.

Героїв мало вже

лишилось,

Покрила скроні сивина,

І щастя у серцях з'явилось,

Лише в душі гримить війна.

На грудях ордени, медалі,

В строю їх чутно тихий дзвін.

Ім’я їх в українській долі –

За це їм наш низький уклін.

Нехай же вічно живим полум’ям горить священний вогонь людської Пам’яті!

Багрянець осені у водоспаді звуків

Осінній день, осінній день, осінній!

О синій день, о синій день, о синій!

Осанна осені, о сум! Осанна!

Невже це осінь, осінь, о! - та сама.

Ліна Костенко

Після теплого літечка настала довгоочікувана осінь. Прийшла вона несподівано, тихенько, ніби якась таємнича гостя. Тому, мабуть, її ніхто й не помітив відразу. Проте нікого осінь не забула, всім дарунки казкові принесла.

В садку червоніють яблука, красуються грушки, достигають сливи. Це дари щедрої господині-осені.

Оксамитовий запах осені відчувається скрізь. Проте найбільше його чути в повітрі. І тоді здається, ніби то сама осінь пливе по вулицях, лоскочучи перехожих легенькими павутинками бабиного літа. А птахи тим часом починають збиратися у далеку подорож. Вони незабаром полетять у теплі краї на зимівлю і повернуться тільки навесні. На дахах будинків, правда, ще можна побачити десятки ластівок. Весело щебечучи, вони немов прощаються зі своїм рідним краєм...

Недарма кажуть, що осінь — золотокоса

красуня. Після її приходу увесь ліс став немов золотавий. Стрункі берізки вдягли гаптовані золотом сукні. Тепер їхні розкішні шати виграють і сяють на сонці. А ось гордо стоять могутні велетні. То дуби. Лиш де-не-де багряніють красені-клени. Пишається своїм вбранням і калина... А ще в лісі можна знайти безліч грибів та ягід.

Красива  осінь  вишиває  клени 

Червоним,  жовтим,  срібним,  золотим. 

А  листя  просить:  –  Виший  нас  зеленим! 

Ми  ще  побудем,  ще  не  облетим. 

А  листя  просить:  –  Дай  нам  тої  втіхи! 

Сади  прекрасні,  роси  –  як  вино. 

Ворони  п'ють  надкльовані  горіхи. 

А  що  їм,  чорним?  Чорним  все  одно. 

Ліна Костенко

Біліотекарі нашої бібліотеки до уваги користувачів підготували виставку-вернісаж "Багрянець осені у водоспаді звуків", де в широкому обсязі представлена література по даній темі. 

14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці і День Українського козацтва

14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці або Святої Покрови, для православних українців є одним з найбільших релігійних свят осені.

Започатковане воно у Візантії, де було збудовано храм Пресвятої Богородиці на честь перемоги Константинополя над завойовниками (X століття). Це свято пов’язане з ім’ям святого Андрія. Коли місту загрожувала сарацинська навала, святий Андрій під час молитви побачив у небі Пресвяту Діву Марію, яка розкрила над християнами свій омофор (покров). Таке заступництво Богородиці додало сил візантійцям і вони дали достойну відсіч чужинцям.

Свято Покрови ознаменовує засинання природи та вкривання землі на зиму. Справді, в жовтні перші дерева втрачають листя, всі плоди уже дозріли: «Прийшла Покрова – на дереві голо», “Покрова накриває траву листям, землю
снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем". В українських селах і до цього часу дотримуються давньої народної традиції справляти весілля після Покрови. Від Покрови і до початку

Пилипівки – пора наймасовіших шлюбів в Україні.

На Покрову упродовж всього дня спостерігали за погодою: якщо з півдня дув низовий вітер – зима буде теплою, якщо дув вітер із півночі – холодною, із заходу – сніжною. Коли протягом дня вітер змінює напрям, то й зима буде нестійкою і з завірюхами. Якщо на Покрову листя з вишень не опало – зима буде теплою. 

14 жовтня також свято української військової честі та звитяги. У серпні 1999 року Указом Президента України цей день було проголошено Днем Українського козацтва. Для козаків свято Покрови було найбільшим значущим святом. Цього дня у козаків відбувалися вибори нового отамана. Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею і покровителькою. 

«Наливаймо, браття, кришталеві чаші,

Щоб шаблі не брали, щоб кулі минали,

Голівоньки наші!»

  Українська народна пісня

День українського козацтва — це данина всім козакам, які зробили величезний внесок у формування української народності та досягнення Україною своєї незалежності. Саме виникнення козацтва допомогло консолідувати українців в боротьбі проти численних ворогів, які в 15-17 століттях неодноразово намагалися завоювати українські землі.

Фундаментом всього українського козацтва була Запорізька Січ. Це був політичний центр республіки. Гетьмани Запорізької Січі мали великі урядові повноваження. Вони захищали землі і народ від зовнішнього ворога, вели міжнародні переговори від імені народу, вирішували глобальні питання, що стосувалися загального розвитку держави.

«Ти, султан, чорт турецький, і проклятого чорта брат і товариш, 

самого Люципера секретар! 

Який ти в чорта лицар, коли голою сракою їжака не вб'єш?»

 з листа запоріжців турецькому султану

У 1775 році Запорізька Січ була

ліквідована рішенням імператриці Катерини II. Але, незважаючи на це, День українського козацтва сьогодні можуть святкувати справжні козаки, оскільки відродження козацтва стало невід'ємною частиною розвитку незалежної Україні після розпаду СРСР. 

«Береженого Бог береже, а кoзака шабля»

 Українська народна приказка

Бібліотекарі абонементу для користувачів нашої бібліотеки  підготували книжкові полички "Споконвічно в нашім краї козаки живуть" та "Великі козацькі вожді", де у великому обсязі представлена література по даній темі.

Умань! Земле наша рідна! Чарівний і неповторний край!

«…Я літала між віття жовтого,

голубів розганяла зграї.

Міста я не любила жодного,

а за цим все життя вмираю…»

 Софія Кримовська

Місто Умань розташоване на обох берегах річки Уманки у мальовничому куточку прекрасного Поділля, серед роздолля родючих ланів і квітучих, щедрих садів. Одне з найстаріших міст нашої області. Історія міста - це жива історія багатьох поколінь нашого народу. Це - чиста і невичерпна скарбниця духовності, високої моральності і культури, що бере свій початок з глибини віків.

Місто Умань славиться своїм Софіївським парком - це Національний дендропарк, найвідоміший в Україні. Заснований він був у 1796 році. Засновник - граф Станіслав Потоцький. Створив він його в якості подарунка для своєї дружини Софії - саме в її честь і був названий парк. В Софіївський парк були доставлені рідкісні чагарники та дерева, створювалися численні фонтани, гроти, ставки і водоспади.

Спорудою парку займався найвідоміший військовий інженер, ім'я якого Людвіг Метцель. Грандіозність майстерності творців підтверджується чудовими водоспадами, скелями і підземними річками. В Софіївському парку налічують близько 2500 видів різних рослин, екзотичних дерев і чагарників, які були привезені з усіх куточків світу.

Парківські алеї відомі своїми античними скульптурами. При вході в парк розташувалися дві сторожові вежі, 

прикрашені вони вінцем богині Вести, який був привезений з давньоримського храму. Також в парку є скульптурні композиції героїв грецької міфології і античних богів, фігурні фонтани і острів кохання.

Бібліотекарі нашої бібліотеки підготували фотовиставку "Умань мила! Земле наша рідна! Чарівний і неповторний край!" ,присвячену дню міста, яке відмічається у першу суботу жовтня щороку. Користувачі бібліотеки мають змогу ознайомитись із історією нашого міста, побачити ілюстрації парку "Софіївка", також ще раз прочитати книги наших місцевих авторів (М.Павленко, С.Кримовська, В.Гладка, М.Малиновський, Н.Михайлова та ін.)