15 лютого - День вшанування учасників бойових дій на території інших держав

 

Ціна чужої війни

 

18 лютого 2015 року в приміщенні нашої  бібліотеки відбувся вечір-спогад "Ціна чужої війни" до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав, а також презентація книги "В горнилі локальних конфліктів", присвячена 25-ій річниці виведення радянських військ з Афганістану і випущена міськрайонною організацією воїнів-інтернаціоналістів.

Ведучими нашого міроприємства були бібліотекарі нашої бібліотеки

Райчинець Н.Р. та Яковенко А.М.

На вечорі були присутні учні першого курсу Уманського професійно-аграрного ліцею на чолі з викладачем Старовотвою Т.В.

На наш захід були запрошені почесні гості - учасники воєнних конфліктів Заярний П.Н., Дуравко В.М., про яких розповідається в книзі "В горнилі локальних конфліктів". Запрошені поділилися своїми спогадами про героїчні будні перебування їх в Анголі, під час виконання ними миротворчої місії.

Також була запрошена місцева поетеса Крутських К.В., яка в своєму виступі прочитала власний вірш про воїнів-афганців.

Дуже зворушливо звучали вірші у виконанні молодої талановитої дівчини , учениці УПАЛ - Козленко Каті, яка прочитала свої твори, присвячені жахливим подіям в Афганістані та подіям, які відбуваються зараз у нашій країні.

Між виступами наших гостей для присутніх звучали пісні про Афганістан, та демонструвалися відеоролики про війну в Афганістані.

В кінці вечора завідуюча нашої бібліотеки Козаченко О.О. подякувала наших гостей за змістовну розповідь та вручила квіти.

 

Присутні мали можливість ознайомитися з матеріалом книжкової викладки літератури "Час вибрав їх", яка була розміщена в читальній залі нашої бібліотеки і була присвячена героїзму воїнів - учасників бойових дій на території інших держав. Ветерани бойових конфліктів ділилися своїми спогадами про ті нелегкі для них часи та згадували свою героїчну молодість.

 

До Вашої уваги пропонуємо переглянути фото з нашого заходу:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

14 лютого - День Святого Валентина

  Вітаємо всіх закоханих з Днем Святого Валентина!
 

 

14 лютого весь християнський світ відзначає День святого Валентина — покровителя всіх закоханих. Це найромантичніше свято, коли всі признаються один одному в любові і дарують валентинки своїм коханим.
Вже більше 18 століть існує свято всіх закоханих. За однією з версій, це свято походить від Римського свята Lupercalia — фестивалю еротики на честь богині «гарячкової» любові Juno Februata. Всі залишали свої справи, і починалася веселість. Свято обростало обрядами. Метою свята було знаходження своєї половинки і, як підсумок, після святкування свята створювалася велика кількість сімей.

 

За іншими відомостями свято Луперкалій, проводилося на честь бога Фавна (Луперк — одне з його прізвиськ), покровителя стад, яке відмічалося щорічно 15 лютого. І це було свято достатку. За день до Луперкалій відмічалось свято Римської богині шлюбу, материнства і жінок Юнони і бога Пана. Цього дня дівчата писали любовні листи. Листи поміщали у величезну урну, а потім чоловіки тягнули листи. Потім кожен чоловік починав залицятися за тією дівчиною, любовний лист якої він витягнув.

Припускають також, що день шанування святого Валентина співпадає з давньоримською традицією ворожіння під час новорічних святкувань, оскільки за римським календарем новий рік наступав саме у середині лютого.

Придворний літописець англійського двору Семюель Пепіс в кінці 17 ст. зробив запис про те, що 14 лютого закохані можуть обмінюватися сувенірами: рукавичками, перстенями і цукерками. Так і повелося, що подарунок на День Святого Валентина обов'язково повинен включати якісь солодощі у формі серця: торт, цукерки, печення, тістечка, шоколад. У Західній Європі день Святого Валентина святкується з ХІІІ століття, в США з 1777 року. Тепер і у нас стало одним святом більше, хоча на Русі було своє свято закоханих. Воно святкувалося восьмого липня і було пов'язане з легендарною історією кохання Петра і Февронії.

 

Ще за деякими відомостями День святого Валентина колись називали «Пташиним весіллям». Раніше вважали, що птахи утворюють шлюбні пари саме в другий тиждень другого місяця року.

 

У античній Греції це свято називалося Панургії — ритуальні ігрища на честь бога Пана (у римській традиції — Фавн) — покровителя стад, лісів, полів і їх родючості. Пан — веселий і гульвіса, чудово грає на сопілці і вічно переслідує німф своєю любов'ю. Все вищесказане можна вважати язичницьким внеском в традицію Дня Всіх Закоханих.

До уваги користувачів нашої бібліотеки бібліотекарі підготували книжкову виставку-настрій "Чари кохання".

 

 .
Та велике червоне серце під назвою "За що я люблю свою бібліотеку".

 

Календар літературних і пам'ятних дат. Лютий 2015.

"Преображення та воскресіння бориса Пастернака"

(10 лютого 2015 року - 125 років від дня народження Б.Пастернака)

Борис Пастернак — російський письменник, один з найбільших поетів XX століття, лауреат Нобелівської премії з літератури (1958). 

Борис Леонідович Пастернак народився 10 лютого 1890 в Москві, в сім’ї академіка живопису Л. О. Пастернака. У будинку часто збиралися музиканти, художники, письменники, ріс він у творчій атмосфері. У 1903 році юнак впав з коня і зламав ногу. Через це Пастернак на все життя залишився кульгавим, хоча і приховував як міг своє каліцтво. Борис стає учнем П’ятої Московської гімназії в 1905 році. Він продовжує займатися музикою і пробує писати твори сам. Крім цього майбутній поет займається живописом. У 1908 році Борис Леонідович стає студентом Московського університету. Він вчиться на філософському відділенні. Перші несміливі віршовані досліди припали на 1909, але тоді Пастернак не надавав їм значення. Після випуску примкнув до «Мусагетам», потім до футуристичної об’єднанню «Центрифуга». Після революції лише підтримував зв’язок з «ЛЕФом», проте сам більше ні в які гуртки не вступав. Перша збірка виходить в 1916 році і називається «Поверх бар’єрів».

 

У 1921 році родина Бориса Леонідовича емігрує до Берліна. Після цього поет активно підтримує зв’язок з усіма творчими діячами, що покинули країну . Рік потому він одружується на Євгенії Лур’є. У них народився син Євген. Тоді ж виходить книга віршів «Сестра моя — життя». У двадцяті роки вийшов ще ряд збірок, з’являються перші досліди в прозі. Наступне десятиліття присвячено роботі над автобіографічними нарисами «Охоронна грамота». Саме в тридцяті роки Пастернак отримує визнання. У середині десятиліття з’являється книга «Друге народження», в якій Борис Леонідович пробує писати в дусі радянської епохи.

 У 1932 році розлучається з Лур’є і одружується на Зінаїді Нейгауз. Через п’ять років у пари народжується син, названий на честь дідуся Леонідом. Спочатку ставлення радянської влади і зокрема Йосипа Сталіна до поета було прихильним. Пастернаку вдалося домогтися звільнення з в’язниці Миколая та Льва Гумільових (чоловік і син Ахматовой). Він також відправляє вождю збірку віршів і присвячує йому два твори. Однак ближче до сорокових радянська влада змінює свою милість. У сорокових роках переводить зарубіжну класику — твори Шекспіра, Гете та інших. Цим і заробляє на життя. Вершина творчості Пастернака — роман «Доктор Живаго» — створювався десять років, з 1945 по 1955. Однак батьківщина заборонила друкувати роман, тому «Доктор Живаго» був опублікований закордоном — в Італії в 1957 році. Це призвело до засудження письменника в СРСР, виключенню зі Спілки письменників і подальшого цькування. 1958 — Пастернак отримав за «Доктора Живаго» Нобелівську премію. Цькування стало причиною нервового розладу поета, яке в підсумку призвело до раку легенів і смерті. Борис Леонідович так і не встиг дописати п’єсу «Сліпа красуня». 

 Помер Пастернак у себе вдома, в ліжку, з якого вже давно не піднімався, в 1960 році, 30 травня. Сучасники описують Пастернака як людину скромну, по-дитячому довірливу і наївну. Його вирізняла грамотна, правильно поставлена мова, багата цікавими оборотами і афоризмами.

"Українській гомер хх століття"

(20 лютого 2015 року - 110 років від дня народження Уласа Самчука)

"Я не тому письменник  українського народу, що вмію писати. Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом. Бог вложив в мої руки перо. Хай буде дозволено мені використати його для доброго, для потрібного."                                        

Улас  Самчук

Творчість Уласа Самчука приховувалася протягом тривалого часу, тому що він правдиво зображував тогочасну політику радянського уряду у своїх творах.

Народився  Улас Олексійович Самчук 20 лютого 1905 року в селянській родині у с.Дермань (Рівненська область). По закінченні народної школи в с.Телявці навчався у приватній гімназії у Крем’янці  (Тернопільська область).

1927 р. – призваний до польської армії, з якої дезертирував і нелегально перейшов через кордон до Німеччини. Вступив до Бреславського університету, але невдовзі переїхав до Чехословаччини.

1929 – 1931рр. – закінчив Український Вільний Університет у Празі.

1926р. – опубліковане перше оповідання «На старих стежках » у журналі «Наша бесіда» (Варшава).

Довгий час перебував у Чехословаччині та в Закарпатській Україні.

1936р. – роман «Гори горять», спогад про перебування за кордоном.

1941-43 рр. —  редактор газети «Волинь», що виходила у тодішній «столиці» України Рівному.

Багато їздив по Україні, побачив на власні очі жахи фашистської окупації, жалюгідний стан України.

У перші повоєнні роки Самчук був ініціатором створення нової літературної організації емігрантських письменників – Мистецького українського руху – МУР. Його було обрано першим головою цього об’єднання.

Переїздить до Канади.

1948р – вийшов перший том  трилогії «Ост» — «Морозів хутір». 1982 р. – третій том – «Втеча від себе».

1946р. – роман «Юність Василя Шеремети».

1959р. – роман «Чого не гоїть вогонь?».

1967р. – роман «На твердій землі» — твір  про долю українських переселенців у Канаді.

Помер письменник 9 липня 1987 року. Похований у Торонто (Канада).

"Мово моя, ти чарівна зірниця"

(21 лютого - Міжнародний день 

рідної мови)

21 лютого представники всіх націй і народностей можуть відзначати Міжнародний день рідної мови. Це свято було проголошене на Генеральній конференції ЮНЕСКО, яка відбулася 17 листопада 1999 року.

Головна декларована мета Міжнародного дня рідної мови — сприяння мовній різноманітності світу і стимулювання вивчення іноземних мов населенням різних країн. Крім того, ЮНЕСКО виступило за зближення культур і їх активну взаємодію, зокрема, в мовних питаннях, оскільки саме мови вважаються важливим інструментом розвитку духовної спадщини планети.

Міжнародний день рідної мови можуть відзначати носії 6000 мов, які на сьогоднішній день зафіксовані в світі. Рідна мова для кожної людини є важливим елементом культурної свідомості. Вона накопичує традиції й досвід попередніх поколінь і дозволяє передати їх нащадкам. Однак багато мов сьогодні знаходяться на межі повного зникнення. У деяких мов не залишається живих носіїв, тому одним з методів порятунку лінгвістичного багатства планети експерти називають вивчення іноземних мов.

Як сказав генеральний директор ЮНЕСКО, пан Коіхіро Мацуура «Рідна мова дорога кожному з нас. Рідною мовою ми вимовляємо наші перші слова і найкраще висловлюємо наші думки. Вона є базою, на якій усі люди розвивають свою особистість з моменту свого першого подиху, і вона є тим, що підтримує нас протягом усього життя. Вона є засобом навчати повазі до самого себе, до своєї історії, до своєї культури і, головне, до інших людей з усіма їхніми особливостями».

Українська мова пройшла нелегкий шлях. Однак, попри всі перешкоди, для багатьох мільйонів людей вона була і є рідною, є мовою їхніх дідів, батьків і буде також мовою їхніх дітей. Ми щиро віримо, що краса і сила української мови пригорне до себе серця мільйонів інших людей.

В Україні це свято існує з 2002 року, коли з метою зміцнення державотворчої функції української мови, сприяння вільному розвитку і використанню інших мов національних меншин України Президент України підписав відповідне розпорядження про відзначення Міжнародного дня рідної мови.
За даними Всеукраїнського перепису населення станом на 2001 рік українську мову вважали рідною 67,5% населення України. Російську мову визначили як рідну 29,6% населення. Частка “інших мов”, які були вказані як “рідна”, становила 2,9%.

"Мандрівка у народну творчість"

Народна творчість – це історична основа, на якій розвивалася і розвивається світова художня культура, одна з форм суспільної свідомості і суспільної діяльності, явище соціально зумовлене. Як і інші форми суспільної діяльності і свідомості, зокрема філософія, мораль, релігія, політична, правова ідеологія, народна творчість розвивається під впливом конкретної історичної дійсності. Характер виробничих відносин визначає загальний рівень соціальної свідомості, у тому числі творчої діяльності народу.

Народна творчість включає в себе різні види художньої діяльності народу – поетичну творчість, театральне, музичне, танцювальне, декоративне, образотворче мистецтво тощо. Народна творчість існує як сукупність численних видів, жанрів, родів. Усі її види об’єднує основне – пізнання та відображення трудової діяльності людства, його історії, побуту тощо, хоча кожен із них має певні особливості функціонального призначення. Матеріалу, засобів вираження.

Народна творчість виникла у нелегкому тривалому процесі колективної трудової діяльності. Пізнання світу, засвоєння дійсності первісною людиною поєднувалося із формуванням її художньо-образного мислення. Праця відіграла значну роль у походженні мистецтва.

Продуктом праці була й мова, народжена необхідністю спілкування людей в колективних виробничих діях.
В процесі трудової діяльності людей розвивались естетичні почуття людини, її вухо, очі вчилися бачити та відчувати красу форм, кольорів, звуків… Для того, щоб народилось мистецтво, людина повинна була навчитись не тільки вправно працювати інструментами, а з їхньою допомогою відображати бачена на камені, в глині, відтворювати звуки, але вона повинна була навчитись художньо-образно сприймати дійсність.

Виникнувши внаслідок трудової діяльності, мистецтво нерозривно пов’язано з життям народу було тільки народним. Із класовим розшаруванням виникло мистецтво панівних класів, змінилися його зв’язки з життям народу. Художня професійна діяльність почала зосереджуватись в руках привілейованої меншості, інтереси якої розходилися з інтересами народу.
Це є дуже складний і тривалий процес формування окремих видів, родів і жанрів образно уявляється таким чином: мистецтво – могутній стовбур вічного живого дерева, від якого починають відгалужуватись гілки, від них відростають дрібніші пагінці, галузочки з квітами, листям, пуп’янками і т.д.

Види мистецтва – це певна його галузь, що характеризується тим, які сторони життя і як вона пізнає, відображає. У межах кожного виду відображаються родові, жанрові і типові різновидності. Види мистецтва не ізольовані, доповнюють один одного, широко розкриваючи людське життя.

Борис Пастернак — російський письменник, один з найбільших поетів XX століття, лауреат Нобелівської премії з літератури (1958). Життя і творчість Пастернака скорочено викладена в цій статті. Пастернак біографія коротко Борис Леонідович Пастернак народився 10 лютого 1890 в Москві, в сім’ї академіка живопису Л. О. Пастернака. У будинку часто збиралися музиканти, художники, письменники, ріс він у творчій атмосфері. У 1903 році юнак впав з коня і зламав ногу. Через це Пастернак на все життя залишився кульгавим, хоча і приховував як міг своє каліцтво. Борис стає учнем П’ятої Московської гімназії в 1905 році. Він продовжує займатися музикою і пробує писати твори сам. Крім цього майбутній поет займається живописом. У 1908 році Борис Леонідович стає студентом Московського університету. Він вчиться на філософському відділенні. Перші несміливі віршовані досліди припали на 1909, але тоді Пастернак не надавав їм значення. Після випуску примкнув до «Мусагетам», потім до футуристичної об’єднанню «Центрифуга». Після революції лише підтримував зв’язок з «ЛЕФом», проте сам більше ні в які гуртки не вступав. Перша збірка виходить в 1916 році і називається «Поверх бар’єрів». У 1921 році родина Бориса Леонідовича емігрує до Берліна. Після цього поет активно підтримує зв’язок з усіма творчими діячами, що покинули країну . Рік потому він одружується на Євгенії Лур’є. У них народився син Євген. Тоді ж виходить книга віршів «Сестра моя — життя». У двадцяті роки вийшов ще ряд збірок, з’являються перші досліди в прозі. Наступне десятиліття присвячено роботі над автобіографічними нарисами «Охоронна грамота». Саме в тридцяті роки Пастернак отримує визнання. У середині десятиліття з’являється книга «Друге народження», в якій Борис Леонідович пробує писати в дусі радянської епохи. У 1932 році розлучається з Лур’є і одружується на Зінаїді Нейгауз. Через п’ять років у пари народжується син, названий на честь дідуся Леонідом. Спочатку ставлення радянської влади і зокрема Йосипа Сталіна до поета було прихильним. Пастернаку вдалося домогтися звільнення з в’язниці Миколая та Льва Гумільових (чоловік і син Ахматовой). Він також відправляє вождю збірку віршів і присвячує йому два твори. Однак ближче до сорокових радянська влада змінює свою милість. У сорокових роках переводить зарубіжну класику — твори Шекспіра, Гете та інших. Цим і заробляє на життя. Вершина творчості Пастернака — роман «Доктор Живаго» — створювався десять років, з 1945 по 1955. Однак батьківщина заборонила друкувати роман, тому «Доктор Живаго» був опублікований закордоном — в Італії в 1957 році. Це призвело до засудження письменника в СРСР, виключенню зі Спілки письменників і подальшого цькування. 1958 — Пастернак отримав за «Доктора Живаго» Нобелівську премію. Цькування стало причиною нервового розладу поета, яке в підсумку призвело до раку легенів і смерті. Борис Леонідович так і не встиг дописати п’єсу «Сліпа красуня». Помер Пастернак у себе вдома, в ліжку, з якого вже давно не піднімався, в 1960 році, 30 травня. Сучасники описують Пастернака як людину скромну, по-дитячому довірливу і наївну. Його вирізняла грамотна, правильно поставлена мова, багата цікавими оборотами і афоризмами.Джерело: http://dovidka.biz.ua/pasternak-biografiya-korotko/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Борис Пастернак — російський письменник, один з найбільших поетів XX століття, лауреат Нобелівської премії з літератури (1958). Життя і творчість Пастернака скорочено викладена в цій статті. Пастернак біографія коротко Борис Леонідович Пастернак народився 10 лютого 1890 в Москві, в сім’ї академіка живопису Л. О. Пастернака. У будинку часто збиралися музиканти, художники, письменники, ріс він у творчій атмосфері. У 1903 році юнак впав з коня і зламав ногу. Через це Пастернак на все життя залишився кульгавим, хоча і приховував як міг своє каліцтво. Борис стає учнем П’ятої Московської гімназії в 1905 році. Він продовжує займатися музикою і пробує писати твори сам. Крім цього майбутній поет займається живописом. У 1908 році Борис Леонідович стає студентом Московського університету. Він вчиться на філософському відділенні. Перші несміливі віршовані досліди припали на 1909, але тоді Пастернак не надавав їм значення. Після випуску примкнув до «Мусагетам», потім до футуристичної об’єднанню «Центрифуга». Після революції лише підтримував зв’язок з «ЛЕФом», проте сам більше ні в які гуртки не вступав. Перша збірка виходить в 1916 році і називається «Поверх бар’єрів». У 1921 році родина Бориса Леонідовича емігрує до Берліна. Після цього поет активно підтримує зв’язок з усіма творчими діячами, що покинули країну . Рік потому він одружується на Євгенії Лур’є. У них народився син Євген. Тоді ж виходить книга віршів «Сестра моя — життя». У двадцяті роки вийшов ще ряд збірок, з’являються перші досліди в прозі. Наступне десятиліття присвячено роботі над автобіографічними нарисами «Охоронна грамота». Саме в тридцяті роки Пастернак отримує визнання. У середині десятиліття з’являється книга «Друге народження», в якій Борис Леонідович пробує писати в дусі радянської епохи. У 1932 році розлучається з Лур’є і одружується на Зінаїді Нейгауз. Через п’ять років у пари народжується син, названий на честь дідуся Леонідом. Спочатку ставлення радянської влади і зокрема Йосипа Сталіна до поета було прихильним. Пастернаку вдалося домогтися звільнення з в’язниці Миколая та Льва Гумільових (чоловік і син Ахматовой). Він також відправляє вождю збірку віршів і присвячує йому два твори. Однак ближче до сорокових радянська влада змінює свою милість. У сорокових роках переводить зарубіжну класику — твори Шекспіра, Гете та інших. Цим і заробляє на життя. Вершина творчості Пастернака — роман «Доктор Живаго» — створювався десять років, з 1945 по 1955. Однак батьківщина заборонила друкувати роман, тому «Доктор Живаго» був опублікований закордоном — в Італії в 1957 році. Це призвело до засудження письменника в СРСР, виключенню зі Спілки письменників і подальшого цькування. 1958 — Пастернак отримав за «Доктора Живаго» Нобелівську премію. Цькування стало причиною нервового розладу поета, яке в підсумку призвело до раку легенів і смерті. Борис Леонідович так і не встиг дописати п’єсу «Сліпа красуня». Помер Пастернак у себе вдома, в ліжку, з якого вже давно не піднімався, в 1960 році, 30 травня. Сучасники описують Пастернака як людину скромну, по-дитячому довірливу і наївну. Його вирізняла грамотна, правильно поставлена мова, багата цікавими оборотами і афоризмами.Джерело: http://dovidka.biz.ua/pasternak-biografiya-korotko/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Борис Пастернак — російський письменник, один з найбільших поетів XX століття, лауреат Нобелівської премії з літератури (1958). Життя і творчість Пастернака скорочено викладена в цій статті. Пастернак біографія коротко Борис Леонідович Пастернак народився 10 лютого 1890 в Москві, в сім’ї академіка живопису Л. О. Пастернака. У будинку часто збиралися музиканти, художники, письменники, ріс він у творчій атмосфері. У 1903 році юнак впав з коня і зламав ногу. Через це Пастернак на все життя залишився кульгавим, хоча і приховував як міг своє каліцтво. Борис стає учнем П’ятої Московської гімназії в 1905 році. Він продовжує займатися музикою і пробує писати твори сам. Крім цього майбутній поет займається живописом. У 1908 році Борис Леонідович стає студентом Московського університету. Він вчиться на філософському відділенні. Перші несміливі віршовані досліди припали на 1909, але тоді Пастернак не надавав їм значення. Після випуску примкнув до «Мусагетам», потім до футуристичної об’єднанню «Центрифуга». Після революції лише підтримував зв’язок з «ЛЕФом», проте сам більше ні в які гуртки не вступав. Перша збірка виходить в 1916 році і називається «Поверх бар’єрів». У 1921 році родина Бориса Леонідовича емігрує до Берліна. Після цього поет активно підтримує зв’язок з усіма творчими діячами, що покинули країну . Рік потому він одружується на Євгенії Лур’є. У них народився син Євген. Тоді ж виходить книга віршів «Сестра моя — життя». У двадцяті роки вийшов ще ряд збірок, з’являються перші досліди в прозі. Наступне десятиліття присвячено роботі над автобіографічними нарисами «Охоронна грамота». Саме в тридцяті роки Пастернак отримує визнання. У середині десятиліття з’являється книга «Друге народження», в якій Борис Леонідович пробує писати в дусі радянської епохи. У 1932 році розлучається з Лур’є і одружується на Зінаїді Нейгауз. Через п’ять років у пари народжується син, названий на честь дідуся Леонідом. Спочатку ставлення радянської влади і зокрема Йосипа Сталіна до поета було прихильним. Пастернаку вдалося домогтися звільнення з в’язниці Миколая та Льва Гумільових (чоловік і син Ахматовой). Він також відправляє вождю збірку віршів і присвячує йому два твори. Однак ближче до сорокових радянська влада змінює свою милість. У сорокових роках переводить зарубіжну класику — твори Шекспіра, Гете та інших. Цим і заробляє на життя. Вершина творчості Пастернака — роман «Доктор Живаго» — створювався десять років, з 1945 по 1955. Однак батьківщина заборонила друкувати роман, тому «Доктор Живаго» був опублікований закордоном — в Італії в 1957 році. Це призвело до засудження письменника в СРСР, виключенню зі Спілки письменників і подальшого цькування. 1958 — Пастернак отримав за «Доктора Живаго» Нобелівську премію. Цькування стало причиною нервового розладу поета, яке в підсумку призвело до раку легенів і смерті. Борис Леонідович так і не встиг дописати п’єсу «Сліпа красуня». Помер Пастернак у себе вдома, в ліжку, з якого вже давно не піднімався, в 1960 році, 30 травня. Сучасники описують Пастернака як людину скромну, по-дитячому довірливу і наївну. Його вирізняла грамотна, правильно поставлена мова, багата цікавими оборотами і афоризмами.Джерело: http://dovidka.biz.ua/pasternak-biografiya-korotko/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Борис Пастернак — російський письменник, один з найбільших поетів XX століття, лауреат Нобелівської премії з літератури (1958). Життя і творчість Пастернака скорочено викладена в цій статті. Пастернак біографія коротко Борис Леонідович Пастернак народився 10 лютого 1890 в Москві, в сім’ї академіка живопису Л. О. Пастернака. У будинку часто збиралися музиканти, художники, письменники, ріс він у творчій атмосфері. У 1903 році юнак впав з коня і зламав ногу. Через це Пастернак на все життя залишився кульгавим, хоча і приховував як міг своє каліцтво. Борис стає учнем П’ятої Московської гімназії в 1905 році. Він продовжує займатися музикою і пробує писати твори сам. Крім цього майбутній поет займається живописом. У 1908 році Борис Леонідович стає студентом Московського університету. Він вчиться на філософському відділенні. Перші несміливі віршовані досліди припали на 1909, але тоді Пастернак не надавав їм значення. Після випуску примкнув до «Мусагетам», потім до футуристичної об’єднанню «Центрифуга». Після революції лише підтримував зв’язок з «ЛЕФом», проте сам більше ні в які гуртки не вступав. Перша збірка виходить в 1916 році і називається «Поверх бар’єрів». У 1921 році родина Бориса Леонідовича емігрує до Берліна. Після цього поет активно підтримує зв’язок з усіма творчими діячами, що покинули країну . Рік потому він одружується на Євгенії Лур’є. У них народився син Євген. Тоді ж виходить книга віршів «Сестра моя — життя». У двадцяті роки вийшов ще ряд збірок, з’являються перші досліди в прозі. Наступне десятиліття присвячено роботі над автобіографічними нарисами «Охоронна грамота». Саме в тридцяті роки Пастернак отримує визнання. У середині десятиліття з’являється книга «Друге народження», в якій Борис Леонідович пробує писати в дусі радянської епохи. У 1932 році розлучається з Лур’є і одружується на Зінаїді Нейгауз. Через п’ять років у пари народжується син, названий на честь дідуся Леонідом. Спочатку ставлення радянської влади і зокрема Йосипа Сталіна до поета було прихильним. Пастернаку вдалося домогтися звільнення з в’язниці Миколая та Льва Гумільових (чоловік і син Ахматовой). Він також відправляє вождю збірку віршів і присвячує йому два твори. Однак ближче до сорокових радянська влада змінює свою милість. У сорокових роках переводить зарубіжну класику — твори Шекспіра, Гете та інших. Цим і заробляє на життя. Вершина творчості Пастернака — роман «Доктор Живаго» — створювався десять років, з 1945 по 1955. Однак батьківщина заборонила друкувати роман, тому «Доктор Живаго» був опублікований закордоном — в Італії в 1957 році. Це призвело до засудження письменника в СРСР, виключенню зі Спілки письменників і подальшого цькування. 1958 — Пастернак отримав за «Доктора Живаго» Нобелівську премію. Цькування стало причиною нервового розладу поета, яке в підсумку призвело до раку легенів і смерті. Борис Леонідович так і не встиг дописати п’єсу «Сліпа красуня». Помер Пастернак у себе вдома, в ліжку, з якого вже давно не піднімався, в 1960 році, 30 травня. Сучасники описують Пастернака як людину скромну, по-дитячому довірливу і наївну. Його вирізняла грамотна, правильно поставлена мова, багата цікавими оборотами і афоризмами.Джерело: http://dovidka.biz.ua/pasternak-biografiya-korotko/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Борис Пастернак — російський письменник, один з найбільших поетів XX століття, лауреат Нобелівської премії з літератури (1958). Життя і творчість Пастернака скорочено викладена в цій статті. Пастернак біографія коротко Борис Леонідович Пастернак народився 10 лютого 1890 в Москві, в сім’ї академіка живопису Л. О. Пастернака. У будинку часто збиралися музиканти, художники, письменники, ріс він у творчій атмосфері. У 1903 році юнак впав з коня і зламав ногу. Через це Пастернак на все життя залишився кульгавим, хоча і приховував як міг своє каліцтво. Борис стає учнем П’ятої Московської гімназії в 1905 році. Він продовжує займатися музикою і пробує писати твори сам. Крім цього майбутній поет займається живописом. У 1908 році Борис Леонідович стає студентом Московського університету. Він вчиться на філософському відділенні. Перші несміливі віршовані досліди припали на 1909, але тоді Пастернак не надавав їм значення. Після випуску примкнув до «Мусагетам», потім до футуристичної об’єднанню «Центрифуга». Після революції лише підтримував зв’язок з «ЛЕФом», проте сам більше ні в які гуртки не вступав. Перша збірка виходить в 1916 році і називається «Поверх бар’єрів». У 1921 році родина Бориса Леонідовича емігрує до Берліна. Після цього поет активно підтримує зв’язок з усіма творчими діячами, що покинули країну . Рік потому він одружується на Євгенії Лур’є. У них народився син Євген. Тоді ж виходить книга віршів «Сестра моя — життя». У двадцяті роки вийшов ще ряд збірок, з’являються перші досліди в прозі. Наступне десятиліття присвячено роботі над автобіографічними нарисами «Охоронна грамота». Саме в тридцяті роки Пастернак отримує визнання. У середині десятиліття з’являється книга «Друге народження», в якій Борис Леонідович пробує писати в дусі радянської епохи. У 1932 році розлучається з Лур’є і одружується на Зінаїді Нейгауз. Через п’ять років у пари народжується син, названий на честь дідуся Леонідом. Спочатку ставлення радянської влади і зокрема Йосипа Сталіна до поета було прихильним. Пастернаку вдалося домогтися звільнення з в’язниці Миколая та Льва Гумільових (чоловік і син Ахматовой). Він також відправляє вождю збірку віршів і присвячує йому два твори. Однак ближче до сорокових радянська влада змінює свою милість. У сорокових роках переводить зарубіжну класику — твори Шекспіра, Гете та інших. Цим і заробляє на життя. Вершина творчості Пастернака — роман «Доктор Живаго» — створювався десять років, з 1945 по 1955. Однак батьківщина заборонила друкувати роман, тому «Доктор Живаго» був опублікований закордоном — в Італії в 1957 році. Це призвело до засудження письменника в СРСР, виключенню зі Спілки письменників і подальшого цькування. 1958 — Пастернак отримав за «Доктора Живаго» Нобелівську премію. Цькування стало причиною нервового розладу поета, яке в підсумку призвело до раку легенів і смерті. Борис Леонідович так і не встиг дописати п’єсу «Сліпа красуня». Помер Пастернак у себе вдома, в ліжку, з якого вже давно не піднімався, в 1960 році, 30 травня. Сучасники описують Пастернака як людину скромну, по-дитячому довірливу і наївну. Його вирізняла грамотна, правильно поставлена мова, багата цікавими оборотами і афоризмами.Джерело: http://dovidka.biz.ua/pasternak-biografiya-korotko/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Борис Пастернак — російський письменник, один з найбільших поетів XX століття, лауреат Нобелівської премії з літератури (1958). Життя і творчість Пастернака скорочено викладена в цій статті. Пастернак біографія коротко Борис Леонідович Пастернак народився 10 лютого 1890 в Москві, в сім’ї академіка живопису Л. О. Пастернака. У будинку часто збиралися музиканти, художники, письменники, ріс він у творчій атмосфері. У 1903 році юнак впав з коня і зламав ногу. Через це Пастернак на все життя залишився кульгавим, хоча і приховував як міг своє каліцтво. Борис стає учнем П’ятої Московської гімназії в 1905 році. Він продовжує займатися музикою і пробує писати твори сам. Крім цього майбутній поет займається живописом. У 1908 році Борис Леонідович стає студентом Московського університету. Він вчиться на філософському відділенні. Перші несміливі віршовані досліди припали на 1909, але тоді Пастернак не надавав їм значення. Після випуску примкнув до «Мусагетам», потім до футуристичної об’єднанню «Центрифуга». Після революції лише підтримував зв’язок з «ЛЕФом», проте сам більше ні в які гуртки не вступав. Перша збірка виходить в 1916 році і називається «Поверх бар’єрів». У 1921 році родина Бориса Леонідовича емігрує до Берліна. Після цього поет активно підтримує зв’язок з усіма творчими діячами, що покинули країну . Рік потому він одружується на Євгенії Лур’є. У них народився син Євген. Тоді ж виходить книга віршів «Сестра моя — життя». У двадцяті роки вийшов ще ряд збірок, з’являються перші досліди в прозі. Наступне десятиліття присвячено роботі над автобіографічними нарисами «Охоронна грамота». Саме в тридцяті роки Пастернак отримує визнання. У середині десятиліття з’являється книга «Друге народження», в якій Борис Леонідович пробує писати в дусі радянської епохи. У 1932 році розлучається з Лур’є і одружується на Зінаїді Нейгауз. Через п’ять років у пари народжується син, названий на честь дідуся Леонідом. Спочатку ставлення радянської влади і зокрема Йосипа Сталіна до поета було прихильним. Пастернаку вдалося домогтися звільнення з в’язниці Миколая та Льва Гумільових (чоловік і син Ахматовой). Він також відправляє вождю збірку віршів і присвячує йому два твори. Однак ближче до сорокових радянська влада змінює свою милість. У сорокових роках переводить зарубіжну класику — твори Шекспіра, Гете та інших. Цим і заробляє на життя. Вершина творчості Пастернака — роман «Доктор Живаго» — створювався десять років, з 1945 по 1955. Однак батьківщина заборонила друкувати роман, тому «Доктор Живаго» був опублікований закордоном — в Італії в 1957 році. Це призвело до засудження письменника в СРСР, виключенню зі Спілки письменників і подальшого цькування. 1958 — Пастернак отримав за «Доктора Живаго» Нобелівську премію. Цькування стало причиною нервового розладу поета, яке в підсумку призвело до раку легенів і смерті. Борис Леонідович так і не встиг дописати п’єсу «Сліпа красуня». Помер Пастернак у себе вдома, в ліжку, з якого вже давно не піднімався, в 1960 році, 30 травня. Сучасники описують Пастернака як людину скромну, по-дитячому довірливу і наївну. Його вирізняла грамотна, правильно поставлена мова, багата цікавими оборотами і афоризмами.Джерело: http://dovidka.biz.ua/pasternak-biografiya-korotko/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Борис Пастернак — російський письменник, один з найбільших поетів XX століття, лауреат Нобелівської премії з літератури (1958). Життя і творчість Пастернака скорочено викладена в цій статті. Пастернак біографія коротко Борис Леонідович Пастернак народився 10 лютого 1890 в Москві, в сім’ї академіка живопису Л. О. Пастернака. У будинку часто збиралися музиканти, художники, письменники, ріс він у творчій атмосфері. У 1903 році юнак впав з коня і зламав ногу. Через це Пастернак на все життя залишився кульгавим, хоча і приховував як міг своє каліцтво. Борис стає учнем П’ятої Московської гімназії в 1905 році. Він продовжує займатися музикою і пробує писати твори сам. Крім цього майбутній поет займається живописом. У 1908 році Борис Леонідович стає студентом Московського університету. Він вчиться на філософському відділенні. Перші несміливі віршовані досліди припали на 1909, але тоді Пастернак не надавав їм значення. Після випуску примкнув до «Мусагетам», потім до футуристичної об’єднанню «Центрифуга». Після революції лише підтримував зв’язок з «ЛЕФом», проте сам більше ні в які гуртки не вступав. Перша збірка виходить в 1916 році і називається «Поверх бар’єрів». У 1921 році родина Бориса Леонідовича емігрує до Берліна. Після цього поет активно підтримує зв’язок з усіма творчими діячами, що покинули країну . Рік потому він одружується на Євгенії Лур’є. У них народився син Євген. Тоді ж виходить книга віршів «Сестра моя — життя». У двадцяті роки вийшов ще ряд збірок, з’являються перші досліди в прозі. Наступне десятиліття присвячено роботі над автобіографічними нарисами «Охоронна грамота». Саме в тридцяті роки Пастернак отримує визнання. У середині десятиліття з’являється книга «Друге народження», в якій Борис Леонідович пробує писати в дусі радянської епохи. У 1932 році розлучається з Лур’є і одружується на Зінаїді Нейгауз. Через п’ять років у пари народжується син, названий на честь дідуся Леонідом. Спочатку ставлення радянської влади і зокрема Йосипа Сталіна до поета було прихильним. Пастернаку вдалося домогтися звільнення з в’язниці Миколая та Льва Гумільових (чоловік і син Ахматовой). Він також відправляє вождю збірку віршів і присвячує йому два твори. Однак ближче до сорокових радянська влада змінює свою милість. У сорокових роках переводить зарубіжну класику — твори Шекспіра, Гете та інших. Цим і заробляє на життя. Вершина творчості Пастернака — роман «Доктор Живаго» — створювався десять років, з 1945 по 1955. Однак батьківщина заборонила друкувати роман, тому «Доктор Живаго» був опублікований закордоном — в Італії в 1957 році. Це призвело до засудження письменника в СРСР, виключенню зі Спілки письменників і подальшого цькування. 1958 — Пастернак отримав за «Доктора Живаго» Нобелівську премію. Цькування стало причиною нервового розладу поета, яке в підсумку призвело до раку легенів і смерті. Борис Леонідович так і не встиг дописати п’єсу «Сліпа красуня». Помер Пастернак у себе вдома, в ліжку, з якого вже давно не піднімався, в 1960 році, 30 травня. Сучасники описують Пастернака як людину скромну, по-дитячому довірливу і наївну. Його вирізняла грамотна, правильно поставлена мова, багата цікавими оборотами і афоризмами.Джерело: http://dovidka.biz.ua/pasternak-biografiya-korotko/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua