24 серпня 2016 року - 25 років Незалежності України

Всі ми діти твої, рідна Умань

      23 серпня 2016 року, в День Державного прапора, в приміщенні нашої бібліотеки відбувся захід  «Всі ми діти твої,рідна Умань», присвячений 25-й річниці Незалежності України та 200-річчя започаткування організованого літературного життя України: створення літературного гуртка учнями школи-колегіуму при Уманському Василіанському монастирі «ЗА-ГО-ГРА». Ведучими цього свята були голова Уманського літоб’єднання Михайлова Н.С. та бібліотекар б/ф №4 Райчинець Н.Р.  

    В залі були присутні представники літературного об’єднання «ЛІТо», польської та єврейської громад, автори духовної літератури та уманської діаспори заробітчан. Зібралися, чи не вперше, представники різних національностей, віросповідань, переконань, поглядів, відношення до слова і до книги. Зібралися діти свого міста напередодні його ювілейної дати, аби поділитися думками, перлинами літературних здобутків, баченням літературного буття на Уманщині.

   Серед виступаючих були відомі місцеві письменники та поети: Л.Лісова ,В. Гладка, О.Хрипун, І.Людвенко, А.Кравець, Г.Сівко, С.Цюрко, Л.Ситник та багато громадських активістів, серед них О.Поліщук,О.Собченко, М.Малишевська, Ю.Кисельов, Ш.Шварцман, І.Макота.

   Заключне слово взяла діловод відділу культури Петриченко Н.П., яка підвела підсумок нашій зустрічі та поздоровила всіх присутніх з Днем Державного прапора та 25-річчям з дня Незалежності України.

Фото з зустрічі:

15 серпня 2016 року - 245 років від дня народження англійського та шотландського письменника Вальтера Скотта

Основоположник жанру історичного роману

(15 серпня 2016 року - 245 років від дня народження Вальтера Скотта)

Вальтер Скотт  (1771—1832) — один із англійських письменників — романістів, який разом з Байроном справив величезний вплив на розвиток світової літератури, зокрема на розвиток жанру історичного роману.

Вальтера Скотта по праву вважають засновником жанру історичного роману. Потреба у виникненні цього жанру була продиктована історичною необхідністю, коли світлі уми почали розуміти, що не усвідомивши історичних уроків, годі мріяти про гармонійне майбутнє. Тож цілком природним було прагнення письменника піти саме цим шляхом. У чому секрет успіху творів В. Скотта?

Насамперед у тому, що він зумів по-філософськи осмислену історію поєднати з напрочуд цікавими романтичними пригодами, уводячи до своїх творів і правдиві історичні постаті, і вигаданих героїв. Все це створювало відчуття реального життя, ніби письменника не відділяли від описуваних подій кілька століть часу, а він був активним їх учасником. Твори В. Скотта знайомлять читача з життям Англії, Шотландії, Франції в період від XI до XIX століття.

Роман «Айвенго» — один із найцікавіших творів Вальтера Скотта. У центрі подій — Англія XII століття, період, коли нормани перемогли саксів, але ті не скорилися й продовжували чинити опір завойовникам. Друга проблема, що конче вимагала вирішення, — це зміцнення королівської влади, бо саме з цим пов'язувалися припинення міжусобиць, ліквідація деспотії поміщиків та, врешті, об'єднання всіх (і норманів, і саксів) під спільне королівське правління. Саме таку роль В. Скотт віддає в романі королю Річарду Левине Серце (норману). Те, що насправді цей історичний персонаж не був таким шляхетним, доблесним і мудрим, — для задуму твору не мало суттєвого значення. На прикладі образів єврея Ісака та його доньки Ревекки письменник показує, що всі люди, які живуть в Англії, мають право бути щасливими, а отже, об'єднання країни неможливе без того, щоб усі члени суспільства мали своє місце під сонцем.

"Айвенго"

Роман «Айвенго» подає читачеві історію кохання рицаря Айвенго та леді Ровени із захоплюючим перебігом подій, пригод, випробувань, що випадають на їхню долю. Всі сюжетні колізії відбуваються на тлі широкого й детального зображення епохи, до того ж автор присутній у всіх описах подій, він, ніби провідник у часі, пояснює читачам значення того, що відбувається. А для вдумливого читача автор дає підказку: кожний розділ починається з епіграфа, що додає більшого розуміння суті описаних подій. У цьому творі письменник ніби дає конкретне завдання кожному персонажеві. Так Седрик Сакс представляє консервативну Англію, що не хоче ніяких змін, для неї важливо прогнати норманів. Натомість король Річард втілює в собі прогресивний поступ, він прагне об'єднати норманів і саксів, установивши справедливе правління, хоча стати ідеальним монархом йому не вдається. В. Скотт ніби натякає, що на це може бути здатен молодий і шляхетний Айвенго. Письменник зображує його дуже привабливим: трохи тендітний, вищий середнього зросту, має добрий вигляд у бойовому сталевому спорядженні — панцир із золотим написом «Лицар без спадщини», Айвенго відважний, справедливий і скромний. Отримавши в нагороду під час турніру золотий вінок, юнак дарує його своїй коханій Ровені, залишаючись невпізнаним. Саме цей момент нагадує легенди про Робіна Гуда, коли той переміг у подібному турнірі, а нагороду — золоту стрілу — подарував своїй коханій Меріан. Безперечно, В. Скотт використав ці легенди, і прототипом Робіна Гуда у творі виступає «благородний розбійник» Локслі. Зустрічаємо у творі й сміливого ченця Тука, що відомий також із легенд про Робін Гуда.

Головна думка, що країна може стати сильною та багатою, коли всі народності в ній об'єднаються й оберуть собі сильну владу, наскрізь проходить через увесь твір, даючи читачам простір для роздумів про історичні події та сучасний світ.

«Уеверлі»

У центрі інтриги роману — молодий, недосвідчений та наївний англійський дворянин Едвард Уеверлі, з родини, котра несла на собі «весь тягар консервативних симпатій і пересудів, політичних і церковних». Едвард, як офіцер англійської армії, поїхав служити у Шотландію. На календарі 1745 рік, саме той рік, коли гірська країна зробила останню значну і відчайдушну спробу відвоювати в Англії свою незалежність. Очима «людини ззовні» дивився юнак на чужу і незрозумілу для нього дійсність. Він бачив розбурхану політичними чварами і суворими сутичками країну, де на кожному кроці можна було стати жертвою розбійників, грабіжників і здичавілих месників. Події жбурляли Уеверлі з одного ворогуючого табору в інший, йому неодноразово загрожувала смертельна небезпека. Нарешті, у вирішальному бою він бився проти власної армії і його, як зрадника, мали стратити. Однак усі складні перипетії долі молодого англійця завершилися щасливо. Він не лише уник загибелі, а й одружився з багатою спадкоємицею шляхетного шотландського роду, кохання до якої було головною пружиною його творчості.

Дуже важливу роль у романі відіграли другорядні постаті, передусім шотландці, показані зі щирою симпатією співвітчизника й одночасно із об'єктивністю художника. Такі, наприклад, образи вождя гірського плану Вік Ян Вора і його сестри Флори.

«Роб Рой»

У цьому романі автор звернувся до історії так званих якобінських повстань XVIII ст. Він розповідав про події першого великого повстання горців, яке підготували і здійснили прихильники Стюартів ще у 1715 р., тобто за 30 років до повного знищення кланів. Письменник детально пояснив, що якобити (прихильники короля Якова II) отримали поразку, тому що лондонське буржуазно-аристократичне керівництво володіло великими економічними, політичними і воєнними перевагами.

Назву твір одержав за прізвиськом шотландського національного героя Роберта Макгрегора. Роб Рой — Робін Гуд. Він грабував багатіїв, щоб допомогти бідним. У його образі поєдналися романтичні та реалістичні риси: він благородний, відданий друзям, наділений богатирською силою. Роб Рой чудово орієнтувався у справах і разом з повсталими горцями являв собою грізну силу, з якою не могли не рахуватися чиновники і фінансисти із Глазго.

Заслужила на увагу історія Роб Роя. Чесно і скромно герой жив зі своєю сім'єю, займаючись продажем худоби. Але у важкий рік він не зумів викрутитися зі скрутного становища. Одного разу за його відсутності люди шотландського вельможі герцога Монроза пограбували дім і господарство Роб Роя, збезчестили дружину, бо він заборгував велику суму грошей. Повернувшись додому, герой побачив залишки свого сімейного вогнища. Тоді і вирішив стати розбійником і податися в гори.

«Квентін Дорвард»

Події твору відбувалися у Франції XV ст. В центрі оповіді — чужинець, який бачив французьке життя доби Людовіка XI неупередженими, зацікавленими очима. Квентін Дорвард — шотландський вояк, який утік від переслідувань своїх кревних ворогів і вступив на службу до короля Франції, брав участь у складних перипетіях політичного життя країни, часто мимоволі. Хлопець із шотландського клану спостерігав важливі події історії сусідньої держави, коли один із найрозумніших і найдалекоглядніших мужів держави вів запеклу боротьбу проти сваволі великих феодалів, своїх непокірних васалів. Автор створив портрет короля — політика мудрого і безжального, для якого підступність, використання злих і добрих якостей людей — нормальні засоби ведення політичної гри в ім'я вищих цілей. У романі описано безліч пригод і романтична любовна історія, яка закінчилася для її героїв, попри всі випробування і перешкоди, шлюбом.

Бібліотекарі нашої бібліотеки підготували відеоролик "Основоположник жанру історичного роману", присвячений 245-річчу від дня народження Вальтера Скотта.

Від свята до свята. Літній цикл свят.

Від свята до свята

(літній цикл свят)

14 серпня – день Маковея або Перший Спас

14 серпня в народі відзначається одне з трьох великих церковних свят, присвячених Спасителю - Маковія обо Медовий Спас.

Від цього дня починається Успенський піст, який триває 2 тижні до 28 серпня.

Перший Спас - велике свято для всіх християн, оскільки здавна цього дня відзначається відразу кілька значущих подій.

По-перше, у цей день православна церква відзначає Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього. У храмах заведено винесення і поклоніння Хресту, щоб позбутися хвороб і очиститися від гріхів.

По-друге, з цим святом збігається і тому приурочений день пам'яті семи мучеників Маккавеїв, їхньої матері Соломонії і учителя Єлеазара, які в 166 році до н. е. прийняли мученицьку смерть від сирійського царя Антіоха Епіфана за свою віру і сповідування Істинного Бога. У православній традиції Макавеї уособлюють символ непорушності в дотриманні християнських заповідей.

Вважається, що назва свята Маковей утворилася шляхом накладення імені Маккавея і співзвучної з ним рослини маку, який дозріває у цей час.

Крім того, це свято має назву Медовий Спас, бо на цей період саме настає час збору меду з вуликів. За церковною традицією саме з цього дня можна було вживати в їжу мед. На честь свята у цей день готуються всілякі частування з маком і медом: макові пироги, булочки, пряники, млинці з медово-маковим молоком.

19 серпня – Свято Спаса, Перетворення

Другий Спас — це свято Перетворення Спаса нашого — Ісуса Христа, що відзначаємо 19 серпня. Він же — яблучний Спас, найважливіший із трьох. За церковними переказами, колись дуже давно в цей день узяв Ісус Христос Петра, Якова та Івана й повів їх на високу гору. Там він прямо на очах у здивованих людей змінився: обличчя його засяяло, одяг став білий, аж ясний. До того ж явилися їм Мойсей та Ілля й вели розмови з Ісусом Христом. А з хмари почувся голос: «Це Син мій улюблений, у котрому моє благословення. Його слухайтеся». Ось яке Преображення Сина Божого мається на увазі. Це видіння є часткою того вічного щастя, яке буде для кожного нагородою за вірність Богові.

У церкві в цей день святять фрукти (груші, яблука), мед і жито-пшеницю. Зважаючи на велич свята, піст дещо слабший: дозволяється їсти рибу, уживати олію та випити трошки некріпленого вина.

На святковій літургії священик обов'язково читає уривок з Євангелія від Матвія, де розповідається про Преображення Ісуса Христа на очах Петра, Якова та Івана. Саме від цього дня можна їсти яблука. Колись давно ніхто не дозволяв собі до яблучного Спаса навіть скуштувати яблучка. Вірили, що це неабиякий гріх. Щоправда, варто взяти до уваги, що не було за старих часів такого розмаїття ранніх сортів яблук, та й погодні умови були дещо інші. А вже тепер мало хто дотримується такого, з погляду сучасної людини, трохи дивного звичаю.

Існує така легенда: на Спаса ходить Бог раєм та роздає дітям яблука, але не всім, а тільки тим, чиї матері дотримувалися звичаю й до яблучного Спаса не куштували яблук. Якщо мати порушила правило, її дитина гостинця не отримає. Свідома відмова матері від ласування яблуками до цього дня певною мірою схожа на піст на згадку про втрачену дитину, яка померла ще малою.

Здебільшого родина урочисто сідає за стіл після повернення із церкви. Яблука під час цього святкового обіду найкраще смакують зі свяченим медом.

Цього дня поминають померлих родичів. Це третій день протягом року, коли забуті покійники можуть вийти на землю. Боятися цієї події не треба, просто треба вчасно поминати померлих, згадувати їх добрим словом — і в цьому разі вони ніколи живих людей не турбуватимуть.

28 серпня – перша Пречиста, Успіння

Двадцять восьмого серпня є свято Успіння Пресвятої Богородиці, або, за народною назвою, "Перша Пречиста". Успіння - кінець земного життя Богородиці та переселення її в життя небесне.

Після того як Ісус Христос вознісся на небо, Матір Божа лишилася під опікою апостола Івана Богослова. Незадовго до свого успіння Божа Матір прибула до Єрусалима. Свій час вона там присвячувала невтомним молитвам. Одного разу на Голгофі до неї з'явився архангел Гавриїл і провістив їй скоре переселення до життя небесного.

За звісткою архангела, успіння Богородиці мало статися о третій годині. Святі апостоли запалили безліч свічок і оточили урочисто прикрашену постіль, на якій лежала Мати Божа. Зненацька засяяло божественне світло і до людей зійшов сам Ісус Христос у супроводі янголів, архангелів та праведних душ. Побачивши сина, Матір Божа дуже зраділа і без жодних тілесних страждань віддала свою душу. Через три дні апостоли не знайшли в труні тіла Богородиці, а тільки її поховальні покривала. Це був доказ того, що Божа Мати справді вознеслася на небо.

Щодо народних традицій цього дня, то протягом осіннього періоду є три "Пречисті", що про них у народі кажуть так: "Перша Пречиста жито засіває, друга - дощем поливає, а третя снігом покриває". Тож в період "Першої Пречисти" відбувається озимий посів.

Від цього дня дівчата у селі вже не мають тяжкої роботи, кажуть: "Прийшла Перша Пречиста - дівка стає речиста" - починає багато говорити, бо нема вже що робити.

Після Успіння Пресвятої Богородиці родини, у яких були діти на порі, починали активно готуватися до весільного сезону.

В цей час починався також збір урожаю. Залишалися ще тільки "зимові" сорти яблук та деякі груш. Збираючи садовину, дівчата співали:

Пречиста по груші ходила,

Пречиста мішок загубила,

А Спас ішов, мішок знайшов.

"Спасику-батьку,

Віддай мій мішочок,

Не буду ходити у твій садочок".

Народні прикмети:

Початок молодого бабиного літа.

Якщо погода молодого бабиного літа (з 28 серпня до 11 вересня) гарна, то старе бабине літо (13 - 21 вересня) буде негожим.

Яка перша Пречиста - така й осінь.

Як на Пречисту йде дощ, то осінь буде погана, дощова, сльотлива і холодна. І навпаки: як не буде дощу, то тепла, сухувата, без болота.

29 серпня – Третій Спас або Горіховий Спас

Третій Спас (Хлібний Спас, Горіховий Спас) — традиційне свято, яке відзначають в Україні 29 серпня. Має прадавні дохристиянські корені. Слідує за Першим Спасом і Другим Спасом.

За переказами, до Ісуса Христа прийшов живописець Ананій із листом, у якому володар міста Едесси (сучасна Туреччина) кликав його до себе. Хворий на проказу месопотамський цар дізнався про здатність Ісуса зціляти від невиліковних хвороб. Живописець спробував написати образ Христа, але не зміг. Тоді Ісус витер обличчя рушником, на якому відобразився його лик. Один із учнів Христа відніс рушник царю і зцілив його. 29 серпня 944 року за наказом візантійського імператора Костянтина Багрянородного нерукотворний образ Спасителя був перенесений з міста Едесси до Константинополя. 1204 року нерукотворний образ Спасителя був викрадений з Константинополя під час одного з хрестових походів. За легендою, його перевозили на кораблі, який затонув. Відтоді старовинна реліквія вважається загубленою. Вважається, що перші візантійські й давньоруські ікони писалися саме з нерукотворного образу Спасителя.

У народі Третій Спас називають не лише горіховим, а й полотняним, а також хлібним. Після свята Успіння Пресвятої Богородиці закінчувалася жнива, а значить, на Горіховий Спас уже пекли пироги з борошна нового врожаю. На Горіховий Спас в багатьох містах раніше влаштовували ярмарки, тьому ще одна його назва – «Спас на полотні» або полотняний Спас. Вважалося, що торгівля в цей день буде особливо сприятливою. Ось чому головна страва на Горіховий Спас - святковий коровай із нового хліба. Звичайно, цього дня на столі обов'язково були мед, яблука й горіхи. За народними прикметами, саме до кінця серпня горіхи були вже готові до вживання. Як і на Маковий Спас, цього дня треба було чистити криниці та освячувати воду, а вода з підземних джерел вважалася цілющою.

У давнину говорили: «Перший Спас — на воді стоять; другий Спас — яблука їдять; третій Спас — на зелених горах полотна продають», тому третій Спас ще називали «Спас на полотнах», «Спас на полотні». У цей день було прийнято торгувати полотнами.

Календар літературних і пам'ятних дат. Серпень 2016.

23 серпня - День Державного

прапора України

Державний Прапор України - прапор із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольору із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.

Українська національна традиція символічного відображення світу формувалася упродовж кількох тисячоліть. Використання жовтого та блакитного кольорів (з різними відтінками) на прапорах України-Русі простежується від прийняття християнства. Згодом ці два кольори набувають значення державних.

У середині XVII ст., Після приєднання Гетьманщини до Російської держави, набувають поширення блакитні (сині) полотнища із золотими або жовтими зображеннями хрестів та інших знаків. З часів козаччини жовто-блакитне поєднання кольорів поступово починає домінувати на українських хоругвах, прапорах і клейнодах.

Після того, як перервалася традиція козацької символіки, тривалий час в Україні, яка перебувала у складі Російської імперії, питання про національні символи не піднімалося.

Першу спробу створити жовто-блакитний прапор з двох горизонтальних смуг приблизно такої форми, як тепер, здійснила Головна Руська Рада (орган, який представляв національний рух українського населення Галичини), яка почала боротьбу за відродження української нації. У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше був піднятий жовто-блакитний прапор.

Поштовхом до поширення жовто-блакитної символіки стала Лютнева революція 1917 р. в Росії.

22 березня 1918 Центральна Рада прийняла Закон про Державний прапор республіки, затвердивши жовто-блакитний прапор символом Української Народної Республіки. 13 листопада 1918 синьо-жовтий прапор став і державним символом Західно-Української Народної Республіки. Він був затверджений на Підкарпатській Русі, а в 1939 - в Карпатській Україні. У період 1917 - початку 1919 рр.. синьо-жовтим прапором користувалися в Україні і більшовики.

Синьо-жовте поєднання кольорів остаточно оформився як едінонаціональное на початку XX ст. Символами України в новітньому їх трактуванні є безхмарне небо як символ миру - синій колір, і стиглі пшеничні ниви як символ достатку - жовтий колір.

24 серпня 1991 відбулося проголошення Акта про незалежність України, і над будинком Верховної Ради піднявся синьо-жовтий прапор.

У серпні 2004 року Президент підписав Указ № 987/2004 про встановлення Дня державного прапора України, який святкується щорічно 23 серпня. До цього День державного прапора святкувався тільки в Києві на муніципальному рівні.

(Цікаву версію щодо походження синіх і жовтих кольорів висунув історик і мовознавець зі Львова Б. Якимович. На його думку, слово "хохол" монгольського походження і складається з двох частин: «хох» - синій, блакитний, небесний, «улу» (юлу) - жовтий.)

24 серпня - 25-та річниця

Незалежності України

День незалежності України — державне свято України, що відзначається щорічно 24 серпня на честь прийняття Верховною радою УРСР «Акта проголошення незалежності України», що прийнято вважати датою утворення держави Україна в сучасному вигляді.
Бібліотекарем Райчинець Н.Р. була підготовлена та проведена радіопередача по місцевому радіо до 25-ї річниці Незалежності України "Духовна єдність - запорука незалежної України". До Вашої уваги запис цієї передачі:

Святкування в різних містах

Київ

Загалом основні святкування на державному рівні проходять у Києві, де традиційно Президент України дає урочистий прийом до Дня незалежності. Також, перші особи держави покладають квіти до пам'ятників видатним українцям (переважно до пам'ятників Володимиру Великому, Богдану Хмельницькому, Михайлові Грушевському і Тарасу Шевченку) та беруть участь в молитві за Україну, що традиційно відбувається у Софії Київській за участі представників всіх конфесій, наявних в Україні.

Впродовж кількох останніх років до Дня незалежності України в столиці України, Києві, проводилися військові паради (1998, 1999, 2001, 2008, 2009 роки), а також організовувалися святкові концерти та урочистості. Щорічними атракціями до свята в столиці є Міська виставка квітів в Печерському парку, чиї схили на той час завжди вкриваються барвами яскравих квітів, що в сукупності формують різні приурочені до свята зображення, та великий святковий концерт. Святкування увінчується ввечері святковим феєрверком.

Проте у 2010 році на День Незалежності України військового параду у Києві не було заплановано. Питання зі святковим феєрверком у Києві також мало цікаве наповнення, бо з одного боку українські новини спочатку зазначали, що його не планується проводити, а з іншого боку згодом було видано наказ Міністерства оборони України на дозвіл про його проведення. Також святкування Дня Незалежності 2010 р. запам'яталося українцям ще тим, що вперше за багато років не було єдиного Богослужіння у Софії Київській за присутності президента та представників різних конфесій, представлених в Україні. Молилися за Україну в різних храмах.

Львів

Вже стало традицією, що у День незалежності більшість городян у Львові вдягають вишиванки, тому вже зранку місто розквітає вишуканими барвами вишитих сорочок, в яких закодовані прадавні знаки-символи на здоров'я, та добробут, які особливо активізуються в день свята. Святкування не обмежується одним днем, воно триває кілька днів і поєднує в собі міжнародний фестиваль фольклору «Етновир», фестиваль незалежного кіно «Кінолев», святкові концерти, парад вишиванок, дитячі свята тощо.

У Львові до Дня незалежності, починаючи з 2008 року, скульптури давньогрецьких богів, що увінчують фонтани площі Ринок, вбирають у вишиванки.

Харків

Відбуваються урочисті заходи по місту, на центральній площі Свободи ввечері традиційно відбувається концерт естрадних зірок та виступи чиновників, який завершується феєрверком. У переддень свята — 23 серпня Харків святкує День міста, і найбільші народні гуляння відбуваються саме в цей день, а не на День незалежності.

Полтава

На День Незалежності Полтава, як завжди, розквітає вишиванками й усміхненими обличчями. Люди приходять до пам'ятника Тарасу Шевченку, щоб уклонитися співцеві волі та покласти квіти. Традиційно урочистості продовжуються біля пам'ятника Козацької слави, де люди віддають данину поваги загиблим українським козакам, які зі зброєю у руках боронили свою Батьківщину.

27 серпня – 145 років від дня народження Теодора Драйзера

Теодор Герман Альберт Драйзер - американський письменник і громадський діяч.

Батьки Драйзера — Джон Драйзер (німець) і Сара Шенеб (з громади менонітів) — співвласники підприємства з обробки вовни. Сім'ю переслідували нещастя: пожежа, яка знищила запаси вовни, травма батька, який після цієї пожежі працював на будівництві, загибель трьох старших синів. Сім'я часто переїжджала з місця на місце. Нарешті осіла в провінційному містечку Терре-Хот у штаті Індіана.

Теодор Драйзер, дев'ята дитина в сім'ї, народився 27 серпня 1871 року. В 1887 році закінчив школу. В 1889 році вступив до університету штату Індіана. Через рік припинив навчання, оскільки не зміг його оплачувати. Працював клерком, у пральні візником фургону.

У 1892–1894 працював репортером у газетах Піттсбурга, Толідо, Чикаго і Сент-Луїса. В 1894 р. переїжджає до Нью-Йорка. Його брат Поль Дрессер організує музичний журнал «Еврі манс», і Драйзер починає працювати редактором. У 1897 кидає журнал. Писав на замовлення «Метрополітен», «Харперс», «Космополітен».

До появи свого першого роману в 1900 Драйзер опублікував 42 статті й ряд поем. Драйзер в інтерв'ю для довідника «Хто є хто в Америці» (1899) вказав, що ним написані дві книги: «Дослідження про знаменитих сучасників» і «Поеми».

Бібліографія праць Драйзера як правило починається з його роману «Сестра Керрі» (1900). У 1911 Драйзер публікує свій другий роман «Дженні Герхардт».

Романом «Фінансист» (1912) Драйзер почав свою монументальну «Трилогію бажання». В її основу покладена історія життя мільйонера. Другий том — «Титан», 1914; третій — «Стоїк».

«Трилогія бажання» — одне з видатних досягнень американської та європейської літератури XX ст. Т.Драйзер виключно талановито зображує фінансове середовище.

У 1916 вийшов друком роман «Геній», який Драйзер вважав своїм найкращим твором. Тема роману — влада грошей.

У своєму романі «Американська трагедія» (1925) Драйзер зображує середньостатистичного американця — юнака Клайда Грифітса, малоосвіченого, легковажного, безвольного. Суть трагедії Грифітса — марнославство, жага до високого становища в суспільстві, які штовхнули його до злочину, через що той закінчив своє життя на електричному стільці.

Драйзер — художник-натураліст. Його мистецтво — мистецтво фактів та речей — будується на спогляданні за життям як воно є. Разом з тим Драйзер і художник-психолог.

У 1944 р. Американська академія мистецтв і літератури нагороджує Драйзера почесною золотою медаллю за видатні досягнення в галузі мистецтва й літератури.

 Літо - час розваг і читання

Бібліотеки – один з інструментів людської цивілізації, що назавжди залишаться гарантом цивілізованості суспільства. Сьогодні в Україні налічується близько 40 тисяч бібліотек. Сучасні бібліотеки – справжні центри інтелектуального та духовного життя, одні з необхідніших установ культури.

Зараз книги стали відігравати набагато меншу роль у житті людей. Причин тому безліч: телебачення, інтернет, мультимедійний простір. На жаль, відсутність інтересу до читання книг збіднює фантазію і кругозір.

Нам важко навіть уявити світ, в якому немає книги. До неї ми звикли з самого дитинства, вона розкривала перед нами дивовижні таємниці життя та давала корисні поради у важку хвилину, вчила нас розуміти самих себе. Подумайте чи не краще піддатися позитивному впливу ідей з книг великих людей, замість

того, щоб витрачати час на абсолютно даремні, хоч і доставляють задоволення, справи – наприклад, комп’ютерні ігри. У наш час молоді люди просто спалюють найцінніший час свого життя на зовсім непотрібні справи, весь час прагнуть до задоволення і розваг.

Читання – це індикатор розвитку суспільства; а молодіжне читання – це показник ставлення суспільства до свого майбутнього. Майбутнє держави завжди залежить від молоді.

Книга – унікальний співрозмовник. Завдяки читанню людський мозок працює краще. Відмовитися від читання – відмовитися від програми вдосконалення мозку. Що стосується носіїв інформації, то безсумнівно, найкраще читати паперові видання – книги, газети, журнали. Людське око краще сприймає інформацію, на друкованому на папері ніж ту яка світиться на моніторі комп’ютера або ноутбука. Швидкість читання паперового носія більш висока і очі не так швидко втомлюються.

Взагалі, читати – це круто!Що ж стосується інтернету, то тут будь-яка людина може викласти свою працю і свої думки на простори всесвітньої павутини. На адекватність і грамотність цю роботу ніхто не перевіряє, так що і користі від неї часто ніякої.

Книга – невід’ємна частина людської культури, справжнє джерело різноманітних знань. І лише від людей залежить, чи використовуватимуть вони їх на благо собі та оточуючим, чи навпаки. Князь Ярослав сказав: «Книги – це річки, що наповнюють Всесвіт»

Отже, з книжками ми відпочиваємо, працюємо, сміємося та ридаємо.

Читайте, черпайте мудрість, в поезії – політ думки і дотепність, у логіки і риторики – вміння сперечатися. І всі ці знання об’єднує одне прекрасне поняття, ім’я якому – Книга!