Від свята до свята

Від свята до свята

14 серпня - День Маковея 

або Перший Спас

14 серпня в народі відзначається одне з трьох великих церковних свят, присвячених Спасителю - Маковія або Медовий Спас.

Від цього дня починається Успенський піст, який триває 2 тижні до 28 серпня.

Маковія - історія свята

Перший Спас - велике свято для всіх християн, оскільки здавна цього дня відзначається відразу кілька значущих подій.

По-перше, у цей день православна церква відзначає Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього. У храмах заведено винесення і поклоніння Хресту, щоб позбутися хвороб і очиститися від гріхів.

По-друге, з цим святом збігається і тому приурочений день пам'яті семи мучеників Маккавеїв, їхньої матері Соломонії і учителя Єлеазара, які в 166 році до н. е. прийняли мученицьку смерть від сирійського царя Антіоха Епіфана за свою віру і сповідування Істинного Бога. У православній традиції Макавеї уособлюють символ непорушності в дотриманні християнських заповідей.

Вважається, що назва свята Маковей утворилася шляхом накладення імені Маккавея і співзвучної з ним рослини маку, який дозріває у цей час.

Крім того, це свято має назву Медовий Спас, бо на цей період саме настає час збору меду з вуликів. За церковною традицією саме з цього дня можна було вживати в їжу мед. 

На честь свята у цей день готуються всілякі частування з маком і медом: макові пироги, булочки, пряники, млинці з медово-маковим молоком.

19 серпня - Свято Спаса, Перетворення

Яблучний Спас або Другий Спас (христ. Преображення Господнє) — народне свято у східних слов'ян, відоме з давньоруських часів.

За народними прикметами, Другий Спас означає настання осені і перетворення природи. Прийнято вважати, що ночі після 19 серпня стають набагато холоднішими.

Другий Спас у християн — це свято Перетворення Ісуса Христа. Він же — Яблучний Спас, найважливіший із трьох. За церковними переказами, колись дуже давно в цей день узяв Ісус Христос Петра, Якова та Івана й повів їх на високу гору. Там він прямо на очах у здивованих людей змінився: обличчя його засяяло, одяг став білий, аж ясний. До того ж явилися їм Мойсей та Ілля й вели розмови з Ісусом Христом. А з хмари почувся голос: «Це Син мій улюблений, у котрому моє благословення. Його слухайтеся». Ось яке Преображення Сина Божого мається на увазі. Це видіння є часткою того вічного щастя, яке буде для кожного нагородою за вірність Богові.

У церкві в цей день святять фрукти (груші, яблука), мед і жито-пшеницю. Зважаючи на велич свята, піст дещо слабший: дозволяється їсти рибу, вживати олію та випити трошки некріпленого вина.

28 серпня - Перша Пречиста, Успіння

28 серпня святкуємо Успіння. Успіння — кінець земного життя Пресвятої Богородиці та переселення її в життя небесне. Перша Пречиста — народна назва. Повна назва за церковною традицією — день Успіння Пресвятої Богородиці.

Після того як Ісус Христос вознісся на небо, Матір Божа лишилася під опікою апостола Івана Богослова. Якщо він був відсутній, вона мешкала в домі його батьків недалеко від гори Єлеонської. Коли переслідування Іродом християн посилилися, вона разом із Іваном Богословом переселилася до Ефеса.

Незадовго до свого успіння Божа Матір прибула до Єрусалима. Свій час вона там присвячувала невтомним молитвам, часто приходила до гробу Господнього.

І ось одного разу, коли вона знову прийшла на Голгофу, до неї з'явився архангел Гавриїл, провістив їй скоре переселення до життя небесного та на підтвердження своїх слів вручив їй пальмову гілку. Із цією звісткою й повернулася Мати Божа до Вифлеєма та одразу ж повідомила учнів Господа про своє успіння. Пресвята Богородиця прагнула мати біля себе апостола Івана Богослова та молилася про це Господу. І Святий Дух переніс апостола з Ефеса до того місця, де лежала Божа Мати.

За звісткою архангела, успіння Богородиці мало статися о третій годині. Святі апостоли запалили безліч свічок і оточили урочисто прикрашену постіль, на якій лежала Мати Божа-1 зненацька засяяло Божественне світло, затьмарюючи безліч запалених свічок. І зійшов до всіх людей, які зібралися, сам Ісус Христос у супроводі янголів, архангелів та праведних душ.

Побачивши сина, Матір Божа дуже зраділа та смиренно чекала на те, щоб він забрав її. І без жодних тілесних страждань віддала душу свою Богородиця своєму синові. Потім янголи почали співати, а апостоли — оплакувати розлуку з Божою Матір'ю.

Урочиста поховальна процесія вирушила від Сіону та пройшла через весь Єрусалим аж до Гефсиманії. Під час руху процесії над тілом Богородиці зненацька з'явилося світле серпанкове коло, схоже на вінець, і до процесії приєдналися янголи. Своїми співами вони прославляли Божу Матір. Осяйне коло супроводжувало процесію аж до місця поховання. У Гефсиманії християни попрощалися з тілом та внесли в домовині в поховальну печеру.

Вхід закрили великим каменем. А через три дні, коли апостоли прийшли до печери, вони не знайшли в труні тіла Богородиці, а тільки її поховальні покривала. Це був доказ того, що Божа Мати справді вознеслася на небо. Надвечір під час вечері вона явилася апостолам і пообіцяла, що буде з хрещеним людом завжди.

А тепер до народних традицій цього дня. Найчастіше на цей день припадає збір садовини та посів озимих:

Перша Пречиста хліб засіває,

Друга Пречиста дощем поливає,

Третя Пречиста снігом укриває.

За старих часів у дівчат на селі роботи ставало від цього дня значно менше; родини, у яких були діти на порі, починали активно готуватися до весільного сезону.

29 серпня - Третій Спас 

або Горіховий Спас

 Третій Спас, названий в народі горіховим або полотняним. Горіховий - тому що народні природознавці приурочують до цього дня остаточне дозрівання горіхів.

Услід за Медовим і Яблучним Спасом іде Горіховий Спас. Це народна назва православного свята перенесення з міста Едесси до Константинополя нерукотворного образу Спасителя.

Третій Спас - свято православних

За переказами, до Ісуса Христа прийшов живописець Ананій із листом, у якому володар міста Едесси (сучасна Туреччина) кликав його до себе. Хворий на проказу месопотамський цар дізнався про здатність Ісуса зціляти від невиліковних хвороб.
Живописець спробував написати образ Христа, але не зміг. Тоді Ісус витер обличчя рушником, на якому відобразився його лик. Один із учнів Христа відніс рушник царю і зцілив його.
29 серпня 944 року за наказом візантійського імператора Костянтина Багрянородного нерукотворний образ Спасителя був перенесений з міста Едесси до Константинополя.
1204 року нерукотворний образ Спасителя був викрадений з Константинополя під час одного з хрестових походів. За легендою, його перевозили на кораблі, який затонув. Відтоді старовинна реліквія вважається загубленою.
Вважається, що перші візантійські й давньоруські ікони писалися саме з нерукотворного образу Спасителя.

Горіховий Спас у народі

У народі Третій Спас називають не лише горіховим, а й полотняним, а також хлібним. Після свята Успіння Пресвятої Богородиці закінчувалася жнива, а значить, на Горіховий Спас уже пекли пироги з борошна нового врожаю.
На Горіховий Спас в багатьох містах раніше влаштовували ярмарки, тьому ще одна його назва – «Спас на полотні» або полотняний Спас. Вважалося, що торгівля в цей день буде особливо сприятливою.
Ось чому головна страва на Горіховий Спас - святковий коровай із нового хліба. Звичайно, цього дня на столі обов'язково були мед, яблука й горіхи. За народними прикметами, саме до кінця серпня горіхи були вже готові до вживання.
Як і на Маковий Спас, цього дня треба було чистити криниці та освячувати воду, а вода з підземних джерел вважалася цілющою.

Чим пригощати гостей на Горіховий Спас?

На Горіховий Спас закінчується строгий Успенський піст, а значить, на святковому столі є місце для улюблених м'ясних і рибних страв. Але головна прикраса столу на Горіховий Спас - звичайно, яблука, мед і горіхи.
29 серпня за релігійним календарем - Післясвято Успіння Пресвятої Богородиці. У народі це свято і називають – третій Спас.
В цей період завершується останній місяць літа – найблагодатніша пора року. З літом - періодом збору врожаю - селяни пов’язували свій добробут. Від того чи вчасно зібрано збіжжя, значною мірою залежав добробут родини.

«Третій Спас запитає у вас: чи жнивували, чи в холодку пролежали».

Як і Перша Пречиста, так і третій Спас, вважається періодом заготівлі яблук. Дівчата співали пісні:

«Пречиста мішок загубила, а Спас ішов – мішок знайшов».

Такими символічними мішками були погреби й горища, де зберігалися свіжі продукти. Вважалося, що зібрані в цей період яблука повинні бути поживними й найпридатнішими для зберігання. Яблука тримали до осінніх та зимових свят, щоб почастувати на Різдво або на Новий рік дітей та гостей.
За народним звичаєм, вважалося за ознаку шляхетності та працьовитості, якщо дівчина, до якої приходили колядники, дарувала хлопцям яблука. Кожен з них виголошував промову:

«Спасибі рукам працьовитим, що вміли ростити, спасибі Пречистій силі, що в мішок натрусила, і тобі, Спас, що беріг нас!»

Цієї пори вже збираються до відльоту перші пташині гурти. Старші навчали молодняк до нелегкої і довгої перелітної дороги. Поруч з лелеками неодмінно сусідили солов’ї. Старші люди з цього приводу кажуть, що мовби дрібні сіроптахи тримають буслів, тобто вказують їм дорогу до вирію. Але, якщо в дорозі солов’ї стомлюються, то вони сідають на спини лелек…
За старих часів говорили -

"Ластівки відлітають у три рази, у три Спаса".

На третій Спас - останній відліт ластівок.
Також існувала прикмета:

"Якщо журавель відлетить до третього Спасу, то на Покрову буде морозно".

Відносно третього Спасу існують прислів’я, зокрема:

«Післяуспіння прийшло – сонце на осінь пішло».

Зрештою, так воно і є. Хоча, ще вдень і тепло, а деякі дні й спекотні, проте вранці і ввечері вже прохолодно: поступово приходить осінь…

Календар літературних і пам'ятних дат. Серпень 2015.

Гі де Мопассан - знайомий і незнайомий

(5 серпня 2015 року - 165 років з дня народження Гі де Мопассана)

Гі де Мопассан

(1850 – 1893)

Дитинство

Анрі-Рене-Альбер-Гі де Мопассан, знаменитий французький письменник, народився в Нормандії в 1850 році. Батько його був з розоривимся дворянином, а мати з культурної буржуазної родини. Подружжя розійшлося, мати переїхала в приморське місто Етрета. Все це знайшло своє відображення в його творчості.

Юність

В 13 років хлопчика віддали в духовну семінарію, він не зміг змиритися із суворим життям семінарії. В 16 років хлопець був відданий в ліцей, а в 20 Гі де Мопассан вступив на юридичний факультет, але почалася війна. Замість навчання хлопця направили на франко-прусську війну.

Повоєнне життя письменника

В Парижі молодий Мопассан працює службовцем десять років — спочатку в Морському міністерстві, а потім в Міністерстві громадської освіти, куди він був переведений в 1878-му році. Службу свою він зненавидів, називав в’язницею. Служба в міністерстві надихнула де Мопассана до новел «Спадщина», «В лоні сім’ї» та інших, в яких він висміював вульгарний світ дрібних чиновників, інтриганів і підлабузників. В 1883-му році рознощиця води Жозефіна Літцельман народжує йому сина, якого він не визнає. В наступному році народжується дівчинка, пізніше, в 1887-му — знову хлопчик, які так само не були ним визнані. В 1884-му Мопассан переживає роман з графинею Еммануелою Потоцькою, багатою світською дамою, обдарованою зовнішньо та внутрішньо.

Творчість

Слава письменника прийшла до Гі де Мопассана в 1880 році, після успіху «Пампушки». Завдяки цьому він виклопотав собі 6-місячну відпустку і повною мірою зайнявся творчістю. Своїми літературними наставниками письменник вважав Г. Флобера, Л.Толстого, І. Тургенєва. Флобер здавна був другом Мопассана. Практично всі свої твори де Мопассан написав у період 1880-90 року. Найзнаменитіші з них «Життя» і «Милий друг», які визнані одними з кращих в французькій літературі. . Гі де Мопассан — реаліст. У його творах докладний опис життя і побуту людей. Причому людей різних: дворян і простолюдинів, багатих і жебраків, освічених і «простих». Гі де Мопассан не боїться зачіпати гострі, болючі питання нашого суспільства. Крім того він хороший психолог. Письменник дуже тонко показує, практично «вивертає» душі своїх героїв, даючи читачеві шанс заглянути туди.

Смерть

Протягом останніх років життя у Мопассана розвинулася хвороблива любов до власної самотності, постійний страх смерті та певний вид параної. В ніч на 2 січня 1892 року Мопассан спробував накласти на себе руки, але служник підмінив кулі в його пістолеті на холості. Після цього він розбив вікно і намагався перерізати собі горло. 6-го січня Мопассан був шпиталізований в клініку доктора Еміля Бланша, де й помер від загального паралічу за місяць до сорока трьох років, 6-го липня 1893-го року, після вісімнадцяти місяців майже повного божевілля. Похований на цвинтарі Монпарнас в Парижі.

Для всіх єдиний

(23 серпня - День Державного прапора України)

Державний Прапор України - прапор із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольору із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.

Українська національна традиція символічного відображення світу формувалася упродовж кількох тисячоліть. Використання жовтого та блакитного кольорів (з різними відтінками) на прапорах України-Русі простежується від прийняття християнства. Згодом ці два кольори набувають значення державних.

У середині XVII ст., Після приєднання Гетьманщини до Російської держави, набувають поширення блакитні (сині) полотнища із золотими або жовтими зображеннями хрестів та інших знаків. З часів козаччини жовто-блакитне поєднання кольорів поступово починає домінувати на українських хоругвах, прапорах і клейнодах.

Після того, як перервалася традиція козацької символіки, тривалий час в Україні, яка перебувала у складі Російської імперії, питання про національні символи не піднімалося.

Першу спробу створити жовто-блакитний прапор з двох горизонтальних смуг приблизно такої форми, як тепер, здійснила Головна Руська Рада (орган, який представляв національний рух українського населення Галичини), яка почала боротьбу за відродження української нації. У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше був піднятий жовто-блакитний прапор.

Поштовхом до поширення жовто-блакитної символіки стала Лютнева революція 1917 р. в Росії.

22 березня 1918 Центральна Рада прийняла Закон про Державний прапор республіки, затвердивши жовто-блакитний прапор символом Української Народної Республіки. 13 листопада 1918 синьо-жовтий прапор став і державним символом Західно-Української Народної Республіки. Він був затверджений на Підкарпатській Русі, а в 1939 - в Карпатській Україні. У період 1917 - початку 1919 рр.. синьо-жовтим прапором користувалися в Україні і більшовики.

Синьо-жовте поєднання кольорів остаточно оформився як едінонаціональное на початку XX ст. Символами України в новітньому їх трактуванні є безхмарне небо як символ миру - синій колір, і стиглі пшеничні ниви як символ достатку - жовтий колір.

24 серпня 1991 відбулося проголошення Акта про незалежність України, і над будинком Верховної Ради піднявся синьо-жовтий прапор.

У серпні 2004 року Президент підписав Указ № 987/2004 про встановлення Дня державного прапора України, який святкується щорічно 23 серпня. До цього День державного прапора святкувався тільки в Києві на муніципальному рівні.

(Цікаву версію щодо походження синіх і жовтих кольорів висунув історик і мовознавець зі Львова Б. Якимович. На його думку, слово "хохол" монгольського походження і складається з двох частин: «хох» - синій, блакитний, небесний, «улу» (юлу) - жовтий.)
До Дня Державного прапора України бібліотекарями читальної зали нашої бібліотеки був створений буклет "З жита і волошок наш прапор", який ми дарували всім відвідувачам протягом дня, щоб вони більше дізналися про історію виникнення нашого прапора.

 

Така дивовижна Україна

(24 серпня - День Незалежності України)

Дата 24 серпня пов'язана з прийняттям цього дня в 1991 р. Верховною Радою тоді ще Української РСР Акта проголошення незалежності України.

Виходячи зі смертельної небезпеки, яка нависла над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 р., продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.

Територія України є неподільною і недоторканною.

Віднині на території України мають чинність винятково Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

Цей короткий документ мав величезне значення, адже він заклав підґрунтя для побудови незалежної Української держави, яка була багатовіковою мрією нашого народу. До цього у XX ст. Україна робила кілька спроб утворити власну державу. Тут слід згадати Українську Народну Республіку, утворену відповідно до III Універсалу Української Центральної Ради 20 листопада (7 листопада — за старим стилем) 1917 р., та незалежну Україну, проголошену IV Універсалом 22 січня 1918 р. Варто згадати Західно-Українську Народну Республіку, утворену в листопаді 1918 р. та об'єднану з УНР Актом Злуки 22 січня 1919 р., і невеличку Карпатську Україну, яка, незважаючи на надзвичайно складну ситуацію, зважилася на проголошення 15 березня 1939 р. своєї незалежності та впала під ударами хортистської Угорщини. Треба відзначити також відчайдушну спробу відновлення Організацією Українських Націоналістів Української держави в зайнятому німецькими військами Львові З0 червня 1941 р., придушену окупантами.

Наприкінці 80-х рр. XX ст. склалися сприятливі умови для відновлення української державницької думки. Першим кроком у цьому напрямі було прийняття 16 липня 1990 р. Декларації про Державний суверенітет України. Логічним продовженням процесу, започаткованого ухваленням цього документа, було прийняття Акта проголошення незалежності України. Воно було спричинене напруженою обстановкою в тодішньому Радянському Союзі. 19 серпня 1991 р. в Москві консервативними колами КПРС була здійснена спроба державного перевороту; Президент СРСР Михайло Горбачов був фактично усунений від влади, а контроль над країною намагався перехопити «Державний комітет із надзвичайного стану». Саме про ці події згадує Акт як про смертельну небезпеку. Однак нерішучість заколотників, а також опір переважної більшості населення їхнім планам спричинили поразку бунту. У цих умовах депутати українського парламенту прийняли рішення про необхідність проголошення Україною незалежності, що й було оформлено Актом проголошення незалежності України. Було вирішено закріпити документ проведенням республіканського референдуму, який був призначений на 1 грудня 1991 р. За його результатами, незалежність України підтримали 90,92 % виборців.

Цікаво, що вперше День незалежності України був відзначений у 1991 р., але не 24 серпня, а 16 липня. Річ у тому, що коли 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про Державний суверенітет України, одночасно була ухвалена постанова про відзначення в цей день

свята, яке дістало назву День проголошення незалежності України. Свято Дня незалежності України було призначене на 24 серпня постановою Верховної Ради України від 20 лютого 1992 р.
В читальній залі нашої бібліотеки до 24-ї річниці Незалежності було організовано перегляд літератури "Незалежність України: історія та перспективи"