23 квітня у приміщенні нашої бібліотеки відбувся урок-суд "Відлуння Чорнобиля - гіркі уроки",який був присвячений 27-й річниці аварії на ЧАЕС. на цей захід ми запросили учнів 7 класу с/ш №11 та учасника ліквідації аварії підполковника у відставці Паліводу Миколу Максимовича.
В читальні залі був представлений перегдяд-затереження "Чорнобиль не має минулого часу" до цієї сумної дати.
До вашої уваги пропонуєм ознайомитися зі сценарієм заходу.
Чорнобиль… Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум’янітиме чорним вогнищем скорботи.
Райцентр Чорнобиль. Це ім’я походить від назви різновиду гіркого полину чорнобилки. Спочатку так іменувалося давнє поселення. Потім місто, а згодом і атомна електростанція. Мало хто знав про чорнобривого брата сивого полину, аж поки не стався страшний вибух у місті, який зветься Чорнобиль. І тоді згадали люди , що у Книзі Книг Біблії говориться про полин і пов’язану з ним страшну катастрофу: «…засурмить третій Янгол, і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І стала вона третину річок та водні джерела. І ймення зорі тієї «Полин». І стала третина води, як полин, і багато людей повмирало з води, бо згіркла вона». Полин саме таку назву має степова трава чорнобиль.
Чорнобиля гіркий полин
На серце ліг незримо й тяжко,
І пливе над землею дзвін
Із тихим стогоном протяжно.
То дзвонять дзвони не Хатині,
Де слід лишила свій війна,
Це стогнуть землі України,
Де мирний атом не мина.
Він впав смертельною росою
На рай дібров, на зелень трав,
Своєю чорною косою
Провів по розмаїттю барв.
І попелом покрились села,
І згинуло усе живе,
Пропали усмішки веселі,
Замовкло птаство лісове.
Лиш на отруєній землі
Небачена розкрилась квітка
Про допомогу крик німий,
Між попелом остання іскра…
Красивою та багатою була чорнобильська земля з її врожайними полями, садами, річками та озерами, але тільки до квітневої ночі 1986 року. Відтоді ця земля стала називатися «зоною».
В зеленім лісі я була царівна,
В зеленім лісі я була жива.
Рудим став ліс, рудими стали тіні,
Рудою стала крона і трава.
Іржавий ліс , пустеля, мертва зона,
Апокаліпсис, Марсіанський краєвид?
Табличка: «Дихати і ходити заборонено».
І незбагненне: «Не торкатися трави…»
Аварія на ЧАЕС смертоносне полум’я зловісної пожежі висвітило кожного, хто там працював і жив, виділило перших із перших, вони, ризикуючи життям, кинулися до реактора, аби своїми грудьми перестерегти трагедію. Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежні ВПЧ-2 по охороні АЕС на чолі з начальником караулу В. Правиком. За караулом Правика прибув караул його бойового побратима лейтенанта Кибенка. Вони ринули у вируюче полум’я у смертельну радіацію не за наказом командира, а за законом совісті, рятувати станцію і людей, не думаючи про себе, хоча добре усвідомлювали небезпеку. Вогонь усе лютував, не вщухав. Навкруги вогонь і задушливий дим. Киплячий бітум пропалював чоботи, бризками осідав на одязі, в’їдався у шкіру. Люди слабшали від нестерпної спеки і болю. Начальник караулу лейтенант Правик по рації передав виклик №3,за яким усі пожежні машини Київської області негайно вирушили до Прип’яті. На допомогу примчав і начальник пожежної частини майор Телятников. «Ніколи в житті,- сказав він потім,- не було в мене дороги важчої, ніж ця – завдовжки у хвилини».
Відвага… Для пожежного це невід’ємна професійна риса, без якої ніяк не можна. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичайну роботу. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу. 6 чоловік загинули майже відразу.
Лейтенанти- мужність і звитяга,
Від землі ви набирали сили…
Ще далеко десь до саркофага,
Та вогонь життям ви зупинили.
Першим важко. Ви ж були найперші,
Із вогню і в полум’я шугали.
Не до подвигів і не до звершень –
Ви ж собою людство заступали.
Тільки жити – в нас бунтує спрага,
Та продовжить пісні родоводу…
А лишилась вірності присяга –
Батьківщині. Матері. Народу.
Вони не озиралися, не відступали, не ховались за спини інших. В самому пеклі аварії вони виконали свій обов’язок до останнього подиху. Ми схиляємо голови перед усіма, хто ціною свого життя оплатив шанс на життя мільйонів. Ось список героїв, яким ми завдячуєм своїм життям, яких повинні завжди пам’ятати:
Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Правик
Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Кибенок
Сержант Микола Ващук
Старший сержант Василь Ігнатенко
Старший сержант Микола Титенок
Сержант Володимир Тищура
Запам’ятайте їхні імена.
На все життя запам’ятайте.
Для них домівка твердь земна,
Завчасу прийняла вона
Своїх героїв,
Тож віддайте
Їм славу, шану і печаль,
І смуток свій. Свою скорботу.
Болить душа, а серцю жаль,
Не треба, боже, срібла й злата.
Лиш чудо, Боже, сотвори:
Синів верни до матерів,
Батьків верни до дітвори,
До тої нас верни пори.
Коли реактор не горів.
Схилім свої голови і в мовчанні пам’янім і звеличимо їх. ( хвилина мовчання)
Тієї ночі на зміні було 50 пожежників. Усі вони, перебуваючи у зоні смертельного вогню і смертельної радіації, зробили все можливе і навіть неможливе, щоб зупинити вогонь і попередити поширення аварії. Якби вони ціною свого життя не зупинили вогню, вибухнули б ще 3 еноргоблоки. Дослідники стверджують, що в такому випадку на місті Київської , Волинської, Чернігівської областей та півдня Білорусі залишилася би вирва. Україна, Білорусь та південно-західна Росія втратила б більшість людей і тварин, а радіаційною зоною, небезпечною для життя, треба було б оголосити усю частину Євразійського материка і Північ Африки.
На жаль, з ліквідацією аварії на станції біда для України не вщухла. Радіація заразила води, землі і повітря майже всієї України. А на деяких землях узагалі ризиковано залишатись. Ці землі було відділено гострою огорожею і названоЧорнобильською зоною. Людей було евакуйовано, і з веселого, гомінкого містечка Чорнобиль перетворився на безлюдний, закинутий, уражений шматок землі.
Повертаючись до домівок, журавлі дивуються, чому тут не чути веселих дитячих голосів, чому тут немає життя? У цій місцевості спустошені будинки.
Куди не глянеш – все мов нереальне.
Стоїть край шляху дерево печальне,
Гудуть дороги високовольтних ліній,
Чорніє човен між розквітлих лілій,
Лежить село, неначе на картині,
Біліючи хатами на долині.
А в тім селі ні голосу, ні звуку,
І вікна випромінюють розлуку.
І двері навхрест дошками забиті,
І журавлі криничні сумовиті,
І тихий сад біля старої школи,
І дітям у ній не вчитися ніколи.
Поля і луки, ліси і озера, річки і ставки тяжко вражені невидимою хворобою. Дичавіє земля, хоча ще квітнуть і родять сади, ніхто не споживає тих гірких плодів, ніхто не йде до лісу за його цілющими дарами: не п’є води, насиченої радіоактивною отрутою, і навіть повітря, яким ми дихаємо, стало ворогом. Евакуйовані втратили все: житло,речі, роботу, минуле. А головне – здоров’я, і ще гірше, дуже багато з них з часом утратили життя. За офіційними даними, від наслідків аварії померло 200 тис. людей, але за неофіційними даними – у 2 рази більше.
Горе впало не тільки на Україну. Воно зачепило Білорусь і Росію. На забруднених територіях нині проживає близько 2 млн осіб. Змертвіло багато водойм, не придатною для вживання стала в них вода. Нині в Україні склалася важка демографічна ситуація. Смертність населення перевищує народжуваність. Збільшується кількість психічних і онкологічних захворювань у людей. Настав час усій громадськості бити на сполох, рятувати своє майбутнє, майбутнє нації!
Людина, підкорюючи природу, забула, що вона сама – частина природи. Не війна, не орди чужинців прокотилися по нашій землі, а «мирний атом», який мав принести в наші краї енергію, процвітання, добробут. А натомість - руйнація, пустки, хвороба та смерть…
Ми навіть не маємо права допустити вдруге таку страшну катастрофу, ми повинні оберігати нашу природу, а з нею ми оберігаємо і нас самих. При винайденні нових технологій, повинні думати насамперед за людську безпеку. Адже людське життя – це найцінніше, що ми маємо.
За днями дні – минув повільно рік,
За днями дні – і двадцять сьомий вже спливає,
Нехай же лихо наше проминає
І в світі не повториться повік
Хай стане мир міцнішим у стократ
Хай над землею чисте небо буде.
Чорнобиль – попередження,
Його уроків людство не забуде.
Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною. То ж не треба повторювати помилок. Давайте берегти оточуючий світ!
Слово надається ліквідатору аварії на ЧАЕС Паліводі М.М.
Мужність і біль Чорнобиля
Сьогодні ми зібралися тут, щоб відзначити 27-річницю Чорнобильської трагедії. Як не дивно, люди іноді виступають ворогами природи, не задумуючись над тим, що в першу чергу шкодять собі. І тоді трапляється біда. Найстрашніша трапилась у ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. о 1-й год. 23 хв. над 4-м реактором Чорнобильської атомної електростанції. Це страшне свідчення того, до якої біди можуть призвести людська недбалість, безвідповідальність, байдужість.
Райцентр Чорнобиль. Це ім’я походить від назви різновиду гіркого полину чорнобилки. Спочатку так іменувалося давнє поселення. Потім місто, а згодом і атомна електростанція. Мало хто знав про чорнобривого брата сивого полину, аж поки не стався страшний вибух у місті, який зветься Чорнобиль. І тоді згадали люди , що у Книзі Книг Біблії говориться про полин і пов’язану з ним страшну катастрофу: «…засурмить третій Янгол, і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І стала вона третину річок та водні джерела. І ймення зорі тієї «Полин». І стала третина води, як полин, і багато людей повмирало з води, бо згіркла вона». Полин саме таку назву має степова трава чорнобиль.
Чорнобиля гіркий полин
На серце ліг незримо й тяжко,
І пливе над землею дзвін
Із тихим стогоном протяжно.
То дзвонять дзвони не Хатині,
Де слід лишила свій війна,
Це стогнуть землі України,
Де мирний атом не мина.
Він впав смертельною росою
На рай дібров, на зелень трав,
Своєю чорною косою
Провів по розмаїттю барв.
І попелом покрились села,
І згинуло усе живе,
Пропали усмішки веселі,
Замовкло птаство лісове.
Лиш на отруєній землі
Небачена розкрилась квітка
Про допомогу крик німий,
Між попелом остання іскра…
Красивою та багатою була чорнобильська земля з її врожайними полями, садами, річками та озерами, але тільки до квітневої ночі 1986 року. Відтоді ця земля стала називатися «зоною».
В зеленім лісі я була царівна,
В зеленім лісі я була жива.
Рудим став ліс, рудими стали тіні,
Рудою стала крона і трава.
Іржавий ліс , пустеля, мертва зона,
Апокаліпсис, Марсіанський краєвид?
Табличка: «Дихати і ходити заборонено».
І незбагненне: «Не торкатися трави…»
Аварія на ЧАЕС смертоносне полум’я зловісної пожежі висвітило кожного, хто там працював і жив, виділило перших із перших, вони, ризикуючи життям, кинулися до реактора, аби своїми грудьми перестерегти трагедію. Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежні ВПЧ-2 по охороні АЕС на чолі з начальником караулу В. Правиком. За караулом Правика прибув караул його бойового побратима лейтенанта Кибенка. Вони ринули у вируюче полум’я у смертельну радіацію не за наказом командира, а за законом совісті, рятувати станцію і людей, не думаючи про себе, хоча добре усвідомлювали небезпеку. Вогонь усе лютував, не вщухав. Навкруги вогонь і задушливий дим. Киплячий бітум пропалював чоботи, бризками осідав на одязі, в’їдався у шкіру. Люди слабшали від нестерпної спеки і болю. Начальник караулу лейтенант Правик по рації передав виклик №3,за яким усі пожежні машини Київської області негайно вирушили до Прип’яті. На допомогу примчав і начальник пожежної частини майор Телятников. «Ніколи в житті,- сказав він потім,- не було в мене дороги важчої, ніж ця – завдовжки у хвилини».
Відвага… Для пожежного це невід’ємна професійна риса, без якої ніяк не можна. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичайну роботу. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу. 6 чоловік загинули майже відразу.
Лейтенанти- мужність і звитяга,
Від землі ви набирали сили…
Ще далеко десь до саркофага,
Та вогонь життям ви зупинили.
Першим важко. Ви ж були найперші,
Із вогню і в полум’я шугали.
Не до подвигів і не до звершень –
Ви ж собою людство заступали.
Тільки жити – в нас бунтує спрага,
Та продовжить пісні родоводу…
А лишилась вірності присяга –
Батьківщині. Матері. Народу.
Вони не озиралися, не відступали, не ховались за спини інших. В самому пеклі аварії вони виконали свій обов’язок до останнього подиху. Ми схиляємо голови перед усіма, хто ціною свого життя оплатив шанс на життя мільйонів. Ось список героїв, яким ми завдячуєм своїм життям, яких повинні завжди пам’ятати:
Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Правик
Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Кибенок
Сержант Микола Ващук
Старший сержант Василь Ігнатенко
Старший сержант Микола Титенок
Сержант Володимир Тищура
Запам’ятайте їхні імена.
На все життя запам’ятайте.
Для них домівка твердь земна,
Завчасу прийняла вона
Своїх героїв,
Тож віддайте
Їм славу, шану і печаль,
І смуток свій. Свою скорботу.
Болить душа, а серцю жаль,
Не треба, боже, срібла й злата.
Лиш чудо, Боже, сотвори:
Синів верни до матерів,
Батьків верни до дітвори,
До тої нас верни пори.
Коли реактор не горів.
Схилім свої голови і в мовчанні пам’янім і звеличимо їх. ( хвилина мовчання)
Тієї ночі на зміні було 50 пожежників. Усі вони, перебуваючи у зоні смертельного вогню і смертельної радіації, зробили все можливе і навіть неможливе, щоб зупинити вогонь і попередити поширення аварії. Якби вони ціною свого життя не зупинили вогню, вибухнули б ще 3 еноргоблоки. Дослідники стверджують, що в такому випадку на місті Київської , Волинської, Чернігівської областей та півдня Білорусі залишилася би вирва. Україна, Білорусь та південно-західна Росія втратила б більшість людей і тварин, а радіаційною зоною, небезпечною для життя, треба було б оголосити усю частину Євразійського материка і Північ Африки.
На жаль, з ліквідацією аварії на станції біда для України не вщухла. Радіація заразила води, землі і повітря майже всієї України. А на деяких землях узагалі ризиковано залишатись. Ці землі було відділено гострою огорожею і названоЧорнобильською зоною. Людей було евакуйовано, і з веселого, гомінкого містечка Чорнобиль перетворився на безлюдний, закинутий, уражений шматок землі.
Повертаючись до домівок, журавлі дивуються, чому тут не чути веселих дитячих голосів, чому тут немає життя? У цій місцевості спустошені будинки.
Куди не глянеш – все мов нереальне.
Стоїть край шляху дерево печальне,
Гудуть дороги високовольтних ліній,
Чорніє човен між розквітлих лілій,
Лежить село, неначе на картині,
Біліючи хатами на долині.
А в тім селі ні голосу, ні звуку,
І вікна випромінюють розлуку.
І двері навхрест дошками забиті,
І журавлі криничні сумовиті,
І тихий сад біля старої школи,
І дітям у ній не вчитися ніколи.
Поля і луки, ліси і озера, річки і ставки тяжко вражені невидимою хворобою. Дичавіє земля, хоча ще квітнуть і родять сади, ніхто не споживає тих гірких плодів, ніхто не йде до лісу за його цілющими дарами: не п’є води, насиченої радіоактивною отрутою, і навіть повітря, яким ми дихаємо, стало ворогом. Евакуйовані втратили все: житло,речі, роботу, минуле. А головне – здоров’я, і ще гірше, дуже багато з них з часом утратили життя. За офіційними даними, від наслідків аварії померло 200 тис. людей, але за неофіційними даними – у 2 рази більше.
Горе впало не тільки на Україну. Воно зачепило Білорусь і Росію. На забруднених територіях нині проживає близько 2 млн осіб. Змертвіло багато водойм, не придатною для вживання стала в них вода. Нині в Україні склалася важка демографічна ситуація. Смертність населення перевищує народжуваність. Збільшується кількість психічних і онкологічних захворювань у людей. Настав час усій громадськості бити на сполох, рятувати своє майбутнє, майбутнє нації!
Людина, підкорюючи природу, забула, що вона сама – частина природи. Не війна, не орди чужинців прокотилися по нашій землі, а «мирний атом», який мав принести в наші краї енергію, процвітання, добробут. А натомість - руйнація, пустки, хвороба та смерть…
Ми навіть не маємо права допустити вдруге таку страшну катастрофу, ми повинні оберігати нашу природу, а з нею ми оберігаємо і нас самих. При винайденні нових технологій, повинні думати насамперед за людську безпеку. Адже людське життя – це найцінніше, що ми маємо.
За днями дні – минув повільно рік,
За днями дні – і двадцять сьомий вже спливає,
Нехай же лихо наше проминає
І в світі не повториться повік
Хай стане мир міцнішим у стократ
Хай над землею чисте небо буде.
Чорнобиль – попередження,
Його уроків людство не забуде.
Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною. То ж не треба повторювати помилок. Давайте берегти оточуючий світ!
Слово надається ліквідатору аварії на ЧАЕС Паліводі М.М.
Відео виступу учасника ліквідації аварії на ЧАЕС
