Козацькою країною

«Козацькою країною»

(Історичний екскурс до Дня українського козацтва)

  Указом Президента України 14 жовтня оголошено Днем українського козацтва. Це свято дуже важливе для нашого народу, адже козацтво відігравало вирішальну роль у становленні нашої держави. Народ будь-якої країни береже спогади про власне минуле, пишається своєю історією, перекази про звитяжні вчинки предків передаються із покоління в покоління.

  Для святкування Дня українського козацтва не випадково обрано День святої Покрови, бо вона здавна була покровителькою козаків.

  

18 жовтня 2016 року в читальній залі нашої бібліотеки була проведена захоплива мандрівка «Козацькою країною» в історію українського козацтва у вигляді конкурсної програми для студентів першого курсу УПАЛу. Також до уваги присутніх була представлена цікава література з історії українського козацтва.

  Ведучі Козаченко А.О. та Яковенко А.М. розповіли про історію виникнення козацтва, про їхні звичаї, традиції, козацькі страви та ін.

  Студентів було розподілено на два загони для участі у змаганнях. 1-й – «Загін імені Івана Сірка», 2-й – «Загін імені Максима Кривоноса».

Наша мандрівка поділялась на тури:

   1-й тур «Козацькі прізвища», завданням якого було скласти списки новоприбулих козаків, згадавши якнайбільше козацьких прізвищ.

  2-й тур «Вірю – не вірю». Ведучі зачитували коротку інформацію про козаків, а учасники повинні були відповісти лише одним словом «вірю» або «не вірю».

  3-й тур «Козацькі гетьмани». У цьому завданні потрібно було за портретами визначити імена козацьких гетьманів.

  4-й тур «Аукціон козацьких страв». Учасникам потрібно було скласти меню козацьких страв.

  5-й тур «Змагання імені Івана Підкови». У наступному турі потрібно було обрати найсильнішого учасника команди для змагання у армреслінгу.

  6-й тур «Гонка за лідером». Командам по черзі задавалися питання про історію козацтва.

  7-й тур «Веселий козак». Завданням цього туру - домалювати із зав’язаними очима «оселедця» козакам, портрети яких висіли на дошці.

  За усіма турами слідкувало журі, представником якого була Коваленко Я.В. 

 За кожну правильну відповідь команда отримувала жетони. У якого загону найбільше жетонів у курінній скарбниці – той і переможець.  

  Підбивши підсумки та порахувавши здобутки оголосили переможців та нагородили солодким призом. 

  Закінчилась наша зустріч словами української народної пісні «Хоч пропало Запоріжжя – не пропала слава!» і не пропаде, доки ми будемо пам’ятати! А пам’ятати звичайно, нам допоможе книжка. Тож, читаймо, бо ми того варті!

14 жовтня - День захисника вітчизни

«Пам’ятаймо чиї ми сини! Пам’ятаймо, що ми з України»

Назва цього популярного в народі свята говорить сама за себе. Захист своєї Вітчизни від зазіхань з боку тих, хто час від часу намагається загрожувати державним засадам будь-якої країни - свята справа. Вона вимагає від людей сміливості, честі та відваги, дуже часто величезної самопожертви і колосальної самовіддачі.

Без Армії, широкої народної підтримки і продуманої координації всіх зусиль було просто не можливо зберегти ні свої території, ні саму, нову соціалістичну державу. Захист Вітчизни - свята справа. Виснажений війнами і кривавим хаосом народ піднявся, знайшов у собі сили і встав на захист своєї Батьківщини.

В наші дні День захисника Вітчизни зберігся в Росії, Киргизії і Придністров’ї, в Україні та Білорусії. В Україні День захисників Вітчизни закріплений на підставі Указу Президента незалежної України № 202/99 від 23-го лютого 1999-го року в переліку пам’ятних дат і професійних свят.

Однак останні події початку 2014-го року і неоголошена війна Росії проти України змусили переглянути багато поглядів українського суспільства. Відповідно до Указу Президента України № 806/2014 від 14-го жовтня 2014-го року в Україні, з метою вшанування мужності і героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій та перемог українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві і на підтримку ініціативи громадськості, встановлено нове свято - «День захисника України», яке тепер відзначається щорічно 14-го жовтня, в день одного з великих православних свят запорізьких козаків - «Козацька Покрова» («Покров Пресвятої Богородиці»). Цим же Указом визнається таким, що втратив чинність попередній Указ Президента України від 23-го лютого 1999-го №202.

У цей День ми приєднуємося до привітань на адресу всіх захисників нашої Вітчизни! Бажаємо їм благополуччя і сил, здоров’я і щастя! Мирного неба і смачного хліба! Зі святом Вас дорогі наші захисники!

 Запрошуємо відвідати нашу бібліотеку, щоб ознайомитись із переглядом літератури по даній темі, що розміщений у читальній залі, завдяки якому ви зможете дізнатись багато цікавого про історію та сьогодення українського війська. 

Осінні елегії

"Осінні елегії"

Вже побагряніло

Листячко на клені,

Але на вербиці

Ще воно зелене.

На каштані листя

З жовтою каймою.

Йду осіннім парком

Тихою ходою.

Таких фарб немає

Влітку, ні зимою.

Недаремно осінь

Зветься золотою.

О. Війтик-Ющук

Осінь - одна з чотирьох пір року, яка дуже часто в поезії асоціюється з сумом, оскільки літнє тепло йде і наближаються зимові холоди, блакитне небо стає сірим, а всі люди занурюються у свої думки і роздуми, таким чином створюючи шедеври поезії - осінні вірші про золоту осінь.

Календар літературних і пам'ятних дат. Жовтень 2016.

«Україна – країна найсильніших людей»

(до дня народження Івана Піддубного)

Піддубний Іван Максимович - (26 вересня (8 жовтня) 1871, село Красенівка, Золотоніський район, Полтавська губернія - 8 серпня 1949, Єйськ) - український радянський професійний борець і атлет. Його називали Іван Залізний та «Чемпіон Чемпіонів».

Іван Піддубний народився в Полтавській губернії в 1871 році в бідній українській родині. З дитинства був привчений до важкої селянської роботі. Батько Івана Максим Іванович сам був богатирського зросту і сили геркулесівським. Через багато років Піддубний скаже, що людина сильніше його - тільки батько.

У 1893-1896 роках - портовий вантажник в Севастополі та Феодосії.

У 1896 році в Феодосійському цирку Безкоровайна Піддубний переміг дуже відомих в ту пору атлетів - Луріх, Бороданова, Разумова, італійця Паппі. З того моменту і почалася його кар'єра борця.

З 1897 року виступав на аренах цирків як атлет-гирьовик та борець (почав з російської боротьби на поясах, в 1903 році переключився на класичну (французьку) боротьбу). Неодноразово виступав з гастролями в російських містах і за кордоном, відвідавши близько 50 міст в 14 країнах.

Хоча і програвав окремі сутички, не програв жодного турніру. Неодноразово вигравав «чемпіонати світу» з класичної боротьби серед професіоналів, включаючи найавторитетніший з них - в Парижі (1905-1908).

На початку травня 1915 року в Катеринославі (в будівлі старого цирку у «Озерки») здобув перемогу над чемпіоном Олександром Гаркавенко («чорною маскою»), а через два дні - ще над одним чемпіоном Іваном Заікіна. У 1927 в Архангельську переміг відомого вологодського борця Михайла Кулікова.

У листопаді 1939 року в Кремлі йому за дійсно видатні заслуги «в справі розвитку радянського спорту» було вручено орден Трудового Червоного Прапора і присвоєно звання заслуженого артиста РРФСР.

Килим покинув в 1941 році в 70-річному віці.

Повоєнні роки проживав в страшній убогості, заради їжі довелося продати все завойовані нагороди. Помер Іван Максимович 8 серпня 1949 в Єйську - невеликому курортному містечку на березі Азовського моря, від інфаркту.

Похований там же, в Єйську, в міському парку, що нині носить його ім'я. Тут же встановлено пам'ятник йому, а неподалік розташовані музей І. М. Піддубного та спортивна школа його імені. Крім цього його ім'ям названий криголамний теплохід.

«Споконвічно в нашім краї козаки живуть»

(14 жовтня – День Українського козацтва)

Зародження і формування української народності відбулося в XII-XV ст. на основі південно-західної частини східнослов’янського населення, яке входило раніше до складу Київської Русі (IX-XII ст.). На основі давньоруської народності сформувалися три східнослов’янські народи - український, російський і білоруський. Починаючи з XIII століття українці зазнали угорського, литовського, польського та молдавського завоювань. З кінця XV століття почалися набіги з татарських ханів, що затвердилися в Північному Причорномор’ї, які супроводжувалися масовим полоном і викраденням українців.

У XVI-XVII ст. в ході боротьби з іноземними завойовниками українська народність істотно консолідувалася. Найважливішу роль зіграло при цьому виникнення особливих військових формувань - козацтва (XV століття), яке створило державу (XVI століття) зі своєрідним республіканським ладом - Запорізьку Січ, яка стала політичним оплотом українців.

До цієї славетної дати в читальній залі нашої бібліотеки експоновано літературно - історичну виставку "Поле козацької слави". 

Від «Соняшника» до «Чорнобильської Мадонни»

(до дня народження Івана Драча)

Драч Іван Федорович - народився 17 жовтня 1936 р. в с. Теліженці Київської області. У 1959-63 навчався в Київському університеті, був виключений за політичні погляди, закінчив Вищі сценарні курси при Держкіно СРСР у Москві.

      

       Обирався секретарем Спілки письменників України та 1-им секретарем її Київської організації. Один з організаторів Народного Руху України (1989), у жовтні 1990-лютому 1992 - його голова; в 1990-94 - народний депутат України 12 скликання; з 1991 - голова товариства "Україна".

      

       Автор книг "Балади буднів", "Дума про вчителя", "До джерел", "Київське небо", "Корінь і крона", "Протуберанці серця", "Сонце і Слово", "Київський оберіг", "Лист до калини" та ін.

      

       Державна премія України ім. Т.Шевченка (1976). Державна премія СРСР (1989). Премія фонду Антоновичів (США). Голова Конгресу української інтелігенції (з 1996).

      

       Друкувався :

       "… 18 липня 1961 р. в газеті "Літературна газета", попередниця теперішньої "Літературної України" буди видані "Ніж у сонці. Феєрична трагедія в двох частинах" Івана Драча. Ім'я Драча на той час ще нікому нічого не говорило (до того він встиг опублікувати лише кілька не надто помітних віршів у журналі "Вітчизна").

      

       1961 р. Євген Євтушенко, виступаючи в Жовтневому палаці в Києві прочитав свій переклад "Соняшника" І.Драча. Це було й назвою першої поетичної збірки поета. Це великий цикл балад та етюдів з широким спектром настроїв і тональностей емоційного та інтелектуального поета ("Прометеївська балада", "Балада про випрані штани", "Лебединий етюд", "Сльоза Пікассо". Інший бік поезії Драча - українська історія та культура, її подвижники ("Василеві Симоненкові", "Балада про Кармалюка", "Іван Франко в революційному Києві 1905", "Оскарження Івана Гонти", "Мовчання Стефаника", "Реквієм Павлові Тичині", "Пам'яті Василя Шукшина".

       "Поет шукає тут підтвердження життєздатності української нації, її суспільнотворчого і духовного потенціалу".

      

       Іван Дзюба пише:

      

       "Чи не найщедрішим джерелом нової літературної хвилі виявився Київський університет. Тут у 50-і роки рясно вродило на молодих поетів, тут навчались Василь Симоненко, Іван Драч, Борис Олійник, Володимир Підпалий, Станіслав Тельнюк, Микола Холодний, Тамара Коломієць, Наталка Кащук, Петро Засенко, Володимир Коломієць, Дмитро Онкович, Микола Сом, Роберт Третьяков… У різні часи було багато нарікань на "складність", "незрозумілість" поезії І.Драча.

      

       … Діапазон творчості І.Драча широчезний. Він - автор низки кіносценаріїв, в т.ч. сценарію "Криниця для спраглих", за яким режисер Ю.Іллєнко ще в середині 60-х рр. поставив фільм, що став однією з вершин українського філософсько-політичного кіно".

      

        Усім відомий фільм "Пропала грамота" Івана Миколайчука, також був поставлений за сценарієм І.Драча.

      

       "…Також І.Драч -дослідник біографій українських митців: "Іду до тебе" - про Лесю Українку; "Київська фантазія" - про М.Лисенка; "Григорій Сковорода" (1984). Активний учасник і організатор літературного процесу на Україні; перекладач.

      

       І.Драчеві притаманні масштабність бачення художнього життя і вагомість естетичних критеріїв, ерудиція, вимогливий смак, проникливість і гострота характеристик, темпераментність стилю. Особливо слід відзначити широку сприйнятливість І.Драча до несхожих поетичних манер своїх сучасників, здатність уболівати за побратимів і радіти їх творчим успіхам, готовність підтримати".