Ой зів'ю вінки та й на всі святки

7 липня - Івана Купала

Найколоритніше та найцікавіше свято, яким закінчується літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят – це свято молоді – Купало або Купайло, що з часом, після прийняття християнства, деякою мірою трансформувалося в церковне свято.

Йдеться про народження Івана Хрестителя, яке святкується церквою 7 липня, або 24 червня за старим календарем. Після поширення християнства давнє народне свято Купала в результаті «християнського нашарування» почало називатися святом Івана Купала, а в окремих місцевостях побутували навіть такі назви, як Іванець, на Буковині – Іван Лопушник.

Але народна пам’ять зберегла Купальську обрядовість та пісні, які, як гаївки та колядки, належать до найдавніших часів, до первісних поезій та ритуалів на честь життєподателя – Сонця. Звичайно, багато чого було втрачено за останнє століття, коли йшла відверта боротьба з національними традиціями і народними обрядами. 

Наші предки святкували Івана Купала 20-22 червня в час літнього сонцестояння: увечорі, вночі і в самий день Купала. Свято Купайла відбувалося саме в період, коли сонце приходило до зеніту – найвище піднімалося над землею, давало найбільше тепла і світла, виявляло свою найвищу чудодійну силу для рослинного і тваринного світу та для людини. Вся рослинність досягала свого апогею, все нестримно росло, розцвітало, множилося, раділо життю.

Це свято припадає на день літнього

сонцевороту, тому символізує народження літнього сонця - Купала, і тим самим завершує панування весняного сонця - Ярила. В цей час небесне світило перебуває у куполі - найвищій небесній точці, тому дні тоді найдовші, а ночі - найкоротші. Рослинний і тваринний світ отримує найбільше тепла і світла, визрівають зерна і плоди. Купала називають Богом плодючості і зображають з відповідними ознаками, що символізують чоловічий початок та запліднюючу силу.

Головні персонажі свята - Купала та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества. Ці дві дійові особи обираються, відповідно, хлопцями й дівчатами або виготовляються як опудала. Поєднання чоловічої і жіночої стихій породжує життя, яке на святі символізує гілка верби - Купайлиця.

Свято починається ввечері, напередодні Купала. Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства, є купальський вогонь, який символізує сонце-зародок у материнській утробі. Він має горіти цілу ніч - від заходу Сонця-Ярила до лона Матері-Землі (смерті) до сходу (народження) Купала. Перед запаленням вогнища чотири чоловіки зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначає чотири сонця (чотири пори року). Потім всі сходяться до хмизу і запалюють вогнище, що символізує "сонячне сплетіння".

У надвечір'я дівчата гадають на 

судженого - кидають у воду свої вінки, а хлопці повинні їх дістати. Вінок - це символ щастя та одруження. Чий вінок хлопець дістане, того й дівчина повинна поцілувати і мусить бути з ним у парі на це свято (як правило, вибір зарання узгоджують).

Якщо дівчата примушують хлопців (вогонь) зайти за вінком у свою стихію (воду), то після запалення вогню при заході сонця хлопці перестрибують через вогонь спочатку самі, показуючи свою спритність, а потім, як стихне полум'я, у парі з тими дівчатами, вінки яких дістали. Кожен вважає за честь очиститися вогнем, тричі 

перестрибнувши через багаття. Існують прикмети пов'язані з цим: якщо парубок найвище стрибнув - буде гарний урожай у його родини, вскочить у полум'я - чекай біди. Коли ж вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною - вони неодмінно одружаться і проживуть у злагоді все життя. Тому важливо знати, що не можна стрибати через Купальське вогнище будь із ким, а лише з судженим (судженою).

Хлопці спускають з гори вогняне колесо-сонце (символ літнього сонцевороту), або ж розкручують його на стовпі під загальне пожвавлення і радість.

Коли забави стихають, люди від 

вогнища запалюють свічки на заготовлених зарання кошиках-віночках і йдуть до річки, щоб пустити їх водою й ушанувати предків. Після цього всі сідають за святкову вечерю, віддаючи шану предкам і молячись за народження літнього сонця Купали.

     Для юних відвідувачів нашої бібліотеки про ці та інші цікаві факти святкування свята Івана Купала розповіла бібліотекар юнацького абонементу Яковенко Алла Миколаївна. Розповідь проходила біля тематичної виставки "Ой зів'ю вінки та й на всі святки". Також користувачі переглянули фото та відеоролики про свято.

Завітай до нас вчасно і земля вродить рясно

 Ходімте в сад. я покажу Вам сад, 

де на колінах яблуні спить вітер,

а згорблений чумацький небоспад

освітлює пахучі очі квітів.

М.Вінграновський

 Шановні користувачі!

Бібліотекарі нашої бібліотеки підготували виставку-пораду "Завітай до нас вчасно і земля вродить рясно", що розміщена на абонементі БФ №4.

Розділи виставки:

1. Створіть своїми руками в саду і на городі;
2. Пропонуємо овочі з щедрої грядки;
3. Новини квіткового царства;
4. З власного досвіду. 

Фрукти, ягоди і овочі - основне джерело необхідних для людини вуглеводів, органічних кислот, мінеральних солей та вітамінів, 

які мають надзвичайно велике значення в харчуванні людини.

В.І. Анохіна

 Споконвіку людина тягнеться до землі. Від вранішньої роси до вечірньої зорі наші предки трудилися на ній.

 У наш час розвитку складних галузей науки й урбанізації дача стає улюбленим місцем праці та відпочинку. У ряди садоводів-городників вливається величезна кількість людей.

Маючи справу з живими рослинами, доглядаючи за ними, людина відчуває животворний вплив на нервову систему, загальний фізичний стан. Працюючи в саду, на городі чи у квітнику, спостерігаючи за розвитком рослин, красою навколишнього середовища, починаєш відчувати приплив енергії та бадьорості. Крім того, всі знають про значення плодів та ягід для харчування.

Однак не всі власники присадибних ділянок володіють необхідними знаннями та навичками. Видання, які ми пропонуємо для вашого огляду допоможуть любителям садово-городньої справи за короткий час отримати знання для ефективного впорядкування присадибних ділянок, зведення дачного будинку і надвірних господарчих будівель, догляду за садом та городом та ведення сучасного тваринництва.

 Сподіваємось, що ці книги допоможуть не лише отримати необхідні знання, але і одержати від спілкування з природою моральне та фізичне задоволення.

Виставка-портрет до 210 р. Жорж Санд

"Величність романтизму Жорж Санд"

Шановні читачі! До вашої уваги бібліотекарі нашої бібліотеки підготували виставку-портрет з нагоди 210-річчя від дня народження Жорж Санд (Амандіни Аврори Люсіль Дюпен), франц. письменниці, з якою ви можете ознайомитися на абонементі бібліотеки-філії №4.

Жорж Санд (1804-1876) - це великий світ прекрасних образів, духовних пошуків і відкриття істини. Її творчість - велике історико-літературне явище XIX ст. Вона зазирнула у такі глибини людської душі, які ще не відкривалися нікому до того часу; саме з її ім'ям пов'язана постановка проблеми емансипації жінки у французькій літературі, яку пізніше запозичили Марко Вовчок, Ольга Кобилянська, Софія Крушельницька, Наталія Кобринська, Софія Окуневська в українській літературі.

Аманда Аврора Ліон Дюпен народилася у 1804 р. в невеличкому містечку Ноан, недалеко від Парижа, у дворянській родині . Батько Аврори Дюпен (після одруження — баронеса Дюдеван) помер, коли дівчинці виповнилося 4 роки. У сім'ї постійно тривали чвари між бабусею і матір'ю Аврори. Бабуся - аристократка, палка шанувальниця Вольтера, виступала проти шлюбу свого сина, який одружився на небагатій і незнатній дівчині. Замолоду Аврора під впливом матері була дуже релігійною. Освіту вона здобула у монастирі, якийсь час навіть хотіла постригтися у черниці. Але у 1821 р. померла бабуся, і Аврора успадкувала багатий маєток Ноан. Через рік вона вийшла заміж за Казимира Дюдевана. Однак цей шлюб виявився невдалим. І через дев'ять років Аврора зважується на мужній крок: знаючи, що її засуджуватимуть рідні та увесь тодішній бомонд, вона залишає чоловіка в Ноані і вирушає до Парижа. Родовита і багата жінка не взяла з собою нічого. Вона винаймає дешеві умебльовані кімнати, а на прожиття заробляє, працюючи в газеті «Фігаро».

Намагаючись стати економічно незалежною від чоловіка, Аврора починає писати романи. Перший успіх — роман «Роз і Бланш» («Rose et Blanche», 1831), написаний спільно з літератором Жулем Сандо. Потім побачив світ перший самостійний роман — «Індіана» («Indiana», 1832). Аврора Дюдеван підписала твір чоловічим іменем «Жорж Санд». За «Індіаною» з'являються романи «Валентина» («Valentine», 1832), «Лелія» (1833), «Жак» («Jacques», 1834).

Письменниця увійшла в літературу за часів, коли у романтичній прозі панували два жанри: історичний роман і «шалений» роман з нагромадженням неймовірних подій, боротьбою доведених до краю «фатальних» пристрастей, убивствами, жахіттями і т. д.

Жорж Санд розробляє інший жанр — психологічний романтичний роман. У статті «Оберон» Е.-П, Сенанкура» (1833) вона відзначає його сповідальний характер (позначився вплив «Сповіді» Ж.-Ж. Руссо), виокремлює три різновиди психологічного роману (за характером романтично трактованої пристрасті), з'ясовує зв'язок індивідуальної психології з умонастроєм епохи (на цій підставі постає четверта психологічна тема — «страждання нездійсненного бажання»). Вплив Руссо позначився на усій творчості Ж. С. (у 1830-і pp. — руссоїстський культ природи, у 1840-і pp. — ідеї «суспільного договору» тощо).

Усі ранні романи Жорж Санд мають камерний характер. У них мало персонажів. Простір розповіді залишається доволі тісним і обмеженим. Соціальні мотиви ще не набувають самостійного значення. Головне в них — розкриття психології. Але воно відбувається не послідовно, а стрибкоподібно. Жорж Санд зауважує лише душевні катастрофи, вибухи почуттів, а не їхній розвиток. Уже в «Індіані» письменниця відмовилася від строкатого стилю «шалених романів». Вона шліфує просту, гнучку і містку фразу. Визначальною рисою прози Жорж Санд є її музичність (цю властивість стилю письменниці особливо цінував видатний угорський композитор Ф. Ліст).

Другий період творчості Жорж Санд

пов'язаний із її захопленням соціалістичними ідеями. Найбільший вплив на неї справив соціаліст-утопіст П'єр Леру. Письменниця перебувала у центрі духовного життя Парижа, Франції, Європи. Серед друзів Жорж Санд були письменники А. де Мюссе, П. Меріме, А. Міцкевич, композитори Ф. Шопен і Ф. Ліст, художник Е. Делакруа.

Третій період творчості, що розпочався після 1848 p., позначений поступовим занепадом діяльності Жорж Санд. Вона продовжує писати романтичні твори, повернувшись до проблематики і стилю психологічних романів першого періоду («Сніговик», 1858; «Сповідь молодої дівчини», 1864 та ін.).

До останніх своїх днів Жорж Санд залишалася вірною романтичній традиції та не залишала свого пера. На схилі років вона прийшла до висновку: "Мои внуки - лучшая гигиена души и тела. С ними я не чувствую заката. Я опять Аврора!" У 1876 р. серце Жорж Санд перестало битися.

Календар літературних і пам'ятних дат. Липень 2014 р.

"Застигла історія"

(1 липня - День архітектури України)

«Великі будівлі, як і високі гори, — творіння століть»

Віктор Гюго

1 липня, коли відзначається Всесвітній день архітектури, також святкується День архітектури України. Це свято було засновано президентом країни 17 червня 1995 року. З того часу День архітектури України відзначається щорічно.
Архітектура України багатолика, вона, як кажуть, «озвучена дзвонами». Найбільш знаковим для країни було храмове будівництво, яке сягає своїм корінням у часи літописів і Київської Русі. У ті часи День архітектури України, звичайно, не святкували, але українське зодчество мало своє оригінальне обличчя, яке відбивало багато воєн, духовне зростання і державні злети. Ці цінності досі оспівуються в День архітектури України, оскільки побудовані сотні років тому будівлі стали втіленням всієї української архітектури.

Якихось значущих заходів у День 
архітектури України не проводиться. Це свято прийнято вважати професійним днем архітекторів країни, тому воно не є офіційним вихідним днем в Україні. Проте всі архітектори традиційно отримують поздоровлення з цим свят від перших осіб країни.

«Архітектура — завмерла музика»

Йоганн Вольфганг фон Гете

"Його творчість стала класикою" 

(25 липня 2014 року - 85 років від дня народження Василя Шукшина)

85 років тому народився російський письменник, кінорежисер та актор Василь Макарович Шукшин. Він з'явився на світ в селі Зростки Бійського району Алтайського краю 25 липня 1929 р. в селянській родині. Батько Василя був заарештований і розстріляний 1933 року, під час колективізації, реабілітований посмертно 1956 року. Після арешту батька та до отримання паспорта Василь Макарович іменувався по материнському прізвищу Василем Поповим.

У 1943 році Шукшин закінчив семирічку в селі Зростки і вступив до Бійського автомобільного технікуму. Навчався там два з половиною роки, однак технікум не закінчив. Замість цього в 1945 році пішов працювати в колгосп у селі Зростки. Потім працював слюсарем на кількох підприємствах тресту Союзпроммеханізація. В армію Шукшина закликали служити з селища Бутово Московської області.
У 1949 році Шукшин був покликаний служити у Військово-Морський флот. Служив матросом на Балтійському флоті, потім радистом на Чорноморському. Літературна діяльність Шукшина почалася в армії,

саме там він вперше спробував писати оповідання, які читав своїм товаришам по службі. У 1953 році був звільнений у запас з флоту через виявлену виразку шлунка та повернувся в село Зростки.

У рідному селі Василь Макарович здав екстерном іспити на атестат зрілості в зростинській середній школі № 32. Пішов працювати вчителем російської мови та словесності в Зросткинській школі сільської молоді. Деякий час був директором цієї школи.
У 1954 році Шукшин відправився до Москви поступати до ВДІК. Спочатку Шукшин подав документи на сценарний факультет, але потім вирішив вступати на режисерське відділення і закінчив його в 1960 році (майстерня М. І. Ромма). У 1958 році в журналі «Зміна» було опубліковано його перше оповідання «Двоє на возі».
У 1956 році відбувся дебют Шукшина в кіно: у фільмі С. А. Герасимова «Тихий Дон» (друга серія) він зіграв в крихітному епізоді – зобразив визираючого з-за тину матроса. З цього матроса і почалася кінематографічна доля Шукшина-актора.

Під час навчання у ВДІКу в 1958 році Шукшин знявся у першій своїй головній ролі у фільмі М. Хуциєва «Два Федора». У своїй дипломній роботі «З Лебединого повідомляють» Шукшин виступив як сценарист, режисер і виконавець головної ролі. Акторська кар'єра складалася цілком вдало, Шукшин не відчував нестачі в пропозиціях від провідних режисерів.
Перша книга Шукшина – «Сільські жителі» вийшла 1963 року у видавництві «Молода гвардія». У цьому самому році він почав працювати режисером на ЦКДЮФ. У 1963 році в журналі «Новий світ» були опубліковані оповідання: «Класний водій» і «Гринька Малюгин». За їхніми мотивами Шукшин написав сценарій свого першого повнометражного фільму «Живе такий

хлопець». Зйомки стрічки почалися влітку того самого року на Алтаї і були закінчені 1964 року. У головній ролі знявся однокурсник режисера по ВДІКу – Леонід Куравльов. Фільм отримав гарні відгуки публіки. На режисерську манеру Шукшина, стриману і трохи простодушну, звернули увагу фахівці.

25 березня 1974 р. на екрани вийшов його фільм «Калина червона», що отримав перший приз ВКФ.

2 жовтня 1974 р. Василь Макарович Шукшин раптово помер у період зйомок фільму «Вони билися за Батьківщину».

"Стояло б літо в холодку"

То був тендітний літній день,

Йшло літо до прощання.
Так мало випало пісень,
Здавалось, це остання.

І звідки линув дивний спів,
Я не збагну донині.
І розібрать не міг я слів
Над озером в долині...
Іван Коваленко

Літо, літечко! Тепленько, сонячно, гарно! Та, ні... Не просто гарно, а чудово, казково! Така благодать на землі, коли приходить чарівне літо. Теплі промені яскравого сонечка зігрівають навколишній світ.

Все цвіте, достигає. Колоситься збіжжя, наливаються солодкими соками сади і городи. І кожна ягідка додає радість і задоволення. Літо приносить красу, тепло і радість. Манить до себе річка і озеро, кличе синє море у лагідні хвилі. А в лісі яка краса! Не так спекотно, як у полі, а прохолодно, свіжо і тебе він напуває ароматом різнотрав’я і дерев, які десь під самим небом гойдаються, сходяться своїми верхівками і розходяться, сходяться і розходяться...

А ти лежиш на зеленій травичці і закохано дивишся на цей казковий і дивовижний світ, у якому випало щастя жити. Чудова пора року! Хочеться, щоб літо ніколи не закінчувалося. Та дні швидко минають і ось уже на горобині починають

червоніти ягідки, Достигають яблука і груші... Добігає до кінця літо-літечко...