29 років тому за 100 кілометрів на північ від
Києва сталася найбільша техногенна катастрофа в історії людства - аварія на
Чорнобильській АЕС, яка призвела до радіоактивного опромінення великої
кількості людей, забруднення води та значних територій.
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 29
березня 1990 року 26 квітня проголошено "Днем чорнобильської
трагедії". У цей день у Білорусі також відзначають День Чорнобильської трагедії. У
Росії - День пам'яті загиблих у радіаційних аваріях і катастрофах.
Цього дня люди вшановують пам'ять загиблих
під час трагедії, згадують про героїзм пожежників, експлуатаційного персоналу
станції, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які брали участь
у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Саме 26 квітня 1986 року о 01:23 за
київським часом на четвертому реакторі ЧАЕС під час його планового вимкнення
виникла неконтрольована ситуація, внаслідок якої сталися два вибухи. Їх
потужність була настільки великою, що було зруйновано сталеву і свинцеву
обшивки реактора, а в повітря піднялося понад 60 тонн радіоактивних матеріалів.
Сумарна радіація викинутих у повітря ізотопів склала 50 мільйонів кюрі, що у
30-40 разів більше, ніж при вибуху ядерної бомби в Хиросимі у 1945 році.
Наступного дня, коли у Швеції за рівнем
радіації визначили, що в Україні мала місце аварія, уряд СРСР повідомив про Чорнобильську трагедію. За офіційними
даними, від вибухів і при гасінні пожежі, що тривала близько десяти днів,
загинула 31 людина і понад 200 було госпіталізовано (за неофіційними, в Україні
внаслідок аварії померло майже 15 тисяч людей). Лише через три тижні за
допомогою кількох тисяч тонн піску, бору, свинцю, глини і людських надзусиль
вдалося ізолювати реактор, який продовжував випромінювати радіацію.
З території навколо станції було терміново
переселено людей, аби врятувати їхнє життя. В радіусі 30 кілометрів від місця
аварії було евакуйовано понад 100 тисяч людей. Утворилась так звана "зона відчуження", куди
прибували фахівці, які направлялися для проведення робіт на аварійному блоці і
довкола нього, а також військові частини. Люди працювали в небезпечній зоні
позмінно: ті, хто набирав максимально допустиму дозу радіації, виїжджали, а на
їх місце приїжджали інші. Близько 240 тисяч осіб брали участь у гасінні пожеж і
розчищенні та отримали високі дози радіації.
Щоб запобігти подальшим викидам
радіоактивних матеріалів, до кінця 1986 року четвертий реактор АЕС був накритий
спеціальним саркофагом. Його будували тисячі добровольців і мобілізованих
солдатів, яких пізніше стали називати "ліквідаторами". Загальна їх
кількість за всі роки становить майже 600 тисяч осіб.
Зрештою Чорнобильську АЕС було знову
введено в експлуатацію. Однак великі пожежі й аварії у 1991 та у 1996 призвели
до зупинення спочатку другого, потім і першого реактора. А 15 грудня 2000 року
було зупинено останній, третій реактор, і діяльність ЧАЄС як виробника
електроенергії закінчилася.
Справжня інформація про масштаби катастрофи
в СРСР приховувалася від громадян. І в найбільш постраждалих областях
Радянського Союзу, які тепер належать Україні, Білорусі та Росії, в перші дні
після аварії не здійснювалося жодних заходів із захисту населення від радіації.
Тоді ж радіоактивному опромінюванню піддалися майже 8,5 млн. людей, що
перевищує чисельність населення Австрії. Було забруднено 155 тис. кв. км
території, що становить майже половину загальної площі Італії. Сільгоспугіддя
площею майже 52 тис. кв. км, більш ніж територія Данії, були забруднені
цезієм-137 і стронцієм-90. Майже 400 тис. громадян було переселено, проте
мільйони, як і раніше, живуть в умовах, коли залишкова дія, що зберігається,
створює ряд небезпечних наслідків. В нашій бібліотеці до 29-ї річниці Чорнобильської катастрофи експонується виставка-застереження "Чорнобиль: попередження набат, його уроків людство не забуде..."
Безумовно, людина сама культурна і розумна істота на планеті. Завдяки
мистецтву ми здатні розвиватися як особистість , розуміти свою
внутрішню сутність, формувати власне бачення всього, що відбувається
навколо. «Культура» в перекладі з санскритського дослівно означає
«шанування світла» виражає прагнення до ідеалів, досконалості і пізнання
прекрасного.
Щоб надати цінності всіх сфер діяльності культурного світу, був
заснований спеціальний свято День культури. Про те, як він з'явився і з
якою метою ми зараз розповімо.
Міжнародний день культури
Історія свята бере свої коріння ще з далекого 1935 року, коли був
укладений так званий Пакт Реріха - «Договір про охорону художніх і
наукових закладів та історичних пам'яток» у присутності президента США
Д. Рузвельт і глав 21 країни зі всього Американського континенту.
Через роки, в 1998 році Міжнародна ліга захисту культури запропонувала
відзначати дату підписання Пакту Реріха у вигляді свята Міжнародного
дня культури 15 квітня.
Цікавий той факт, сам Микола Костянтинович Реріх був російським
художником і великим культурним діячем ХХ століття. Він сприймав
культуру як одну з основних рушійних сил людського суспільства на шляху
до вдосконалення і вважав, що з її допомогою люди з усього світу різних
національностей і віри можуть об'єднатися в єдине ціле, але лише в тому
випадку, якщо її берегти і розвивати.
Бібліотекарі абонементу підготували для користувачів нашої бібліотеки книжкову виставку-ілюстрацію "Культура - це те, що робить націю безсмертною", де представлені книги по даній темі.
четвер, 9 квітня 2015 р.
Всесвітній день авіації і космонавтики
(Міжнародний день польоту людини в
космос)
12 квітня
12 квітня 1961 року громадянин
СРСР майор Юрій Олексійович Гагарін на
космічному кораблі «Восток» вперше в світі здійснив орбітальний обліт Землі,
відкривши епоху пілотованих космічних польотів. Він зробив один виток навколо
земної кулі, який тривав 108 хвилин.
Розвиток
пілотованих польотів проходив поетапно з урахуванням досягнутих
науково-технічних результатів і появи нових наукових, господарських і технічних
завдань. Від перших пілотованих кораблів і орбітальних станцій до
багатоцільових космічних пілотованих орбітальних комплексів - такий шлях,
пройдений радянською пілотованої космонавтикою.
Яскраві
успіхи космонавтики - закономірний результат самовідданої праці багатьох тисяч
людей, десятків трудових колективів, які роблять все від них залежне в ім’я
прогресу космічної галузі.
За
рішенням Міжнародної авіаційної федерації (ФАЇ) 12 квітня відзначається як «Всесвітній день авіації та космонавтики».
В
Україні цей День має назву «День працівників ракетно-космічної галузі України»
і закріплений Указом Президента України від 13 березня 1997 року № 230/97, його
святкування відповідно проводиться щорічно 12 квітня.
Пізніше,
7-го квітня 2011-го року, на рівні Генеральної Асамблеї ООН, була прийнята
відповідна резолюція № 65/271, в якій 12-е квітня проголошено Міжнародним днем польоту людини в космос.
Враховуючи
ризики, фізичні та інтелектуальні навантаження, гіганську працю і
безпрецедентну самовідданість всіх, хто створював для нашого людства цю сміливу
можливість, хотілося б побажати в цей День всім нам спокою і впевненості.
Ми пропонуємо всім бажаючим ознайомитись із тематичним переглядом
літератури «Через терни до зірок», що розміщений в читальній залі
нашої бібліотеки.
Писанко чудова, різнокольорова, ти стоїш
над світом у величі,
красі. Тебе
споглядають, тебе
прославляють Божі люди
світу І на
Небесі.
Щороку приблизно в середині квітня весь
хрещений світ, одягнувшись в веселощі і радість, урочисто вшановує світле свято
Воскресіння спасителя Ісуса Христа. Всюди дзвонять дзвони, проходять хресні
ходи, запалюються свічки і лампади. Люди йдуть в храми, висвітлюють паски і
різнокольорові фарбовані яйця, з посмішками і цілуванням христосуються, вітаючи
один одного вигуками "Христос воскрес" і відповідаючи «во істину
воскрес». І не важливо, якою мовою вимовляються ці слова, означають вони одне і
те ж захоплене привітання і задушевну звістку. А звідки ж взагалі пішов цей
звичай, та і з чого власне почалася історія виникнення та святкування
Великодня?
Празник Христового Воскресіння має ще такі назви: Свято Пасхи,
Велика Неділя Пасхи, а найбільше поширена назва цього свята - Великдень.
Слово "пасха" означає (з єврейської мови)
"перехід" і "ягня". Свято Пасхи святкували на спомин
визволення вибраного народу Божого з Єгипетської неволі.
Для християн Пасха - це символічний дворазовий перехід Ісуса
Христа: від життя до смерті й від смерті до життя.
Перший перехід - сумна "Хресна дорога" Ісуса Христа.
Другий - Воскресіння радісне й торжествуюче.
Тиждень від Квітної Неділі до Великодня називається
"страсним тижнем".
Великий Четвер перед Великоднем називають ще Чистим Четвергом.
На подвір'ях, у будинках, на цвинтарях прибирають, готуючись до Святого Дня. В
цей день, як написано в "Біблії", Христос терпів тяжкі муки. Він у
терновому вінку ніс хрест на гору Голгофу, де Його розіп'яли:
"Хрест на плечі накладають,
Б'ють, катують, попихають.
Серед крови, серед поту
Спас іде вже на Голгофу" -
сумно й болісно співається у Великодній пісні.
У Четвер в церквах служать Літургію, читають про страсті
Христові при запалених свічках, які люди самі приносять, а після відправи всю
дорогу несуть їх запаленими додому. Ці свічки бережуть дім від грому й
блискавки.
Дуже вирізняється обряд Богослуження у Велику П'ятницю. В
стихарах змістовно передають муки й смерть Господа нашого. Правиться в церквах
утреня і вечірня Великої П'ятниці та Великої Суботи, в яких підкреслюється
строга Божа справедливість, безконечна Божа любов і милосердя Боже до нас,
грішних.
Невід'ємною складовою частиною обряду є Плащаниця - кривава
історія спасіння роду людського. Плащаниця - це простирало, в яке завинули
мертве Тіло Христа, коли Його клали до гробу:
"Благородний Иосиф, з дерева знявши Пречисте Тіло Твоє,
Плащаницею чистою обвив, і пахощами покривши, у гробі новім положив", -
співається в тропарі Великої П'ятниці на вечірній і на утрені Великої Суботи.
У нашого народу Свята Плащаниця у великій пошані, у почитанні та
любові. У Велику П'ятницю всі постять і з великою побожністю приступають до
цілування Святої Плащаниці.
П'ятниця - це день трауру на спомин про страждання Христа.
До Святої Плащаниці приступають на колінах від вхідних дверей
церкви. Перед і після цілування Плащаниці віддають три доземні поклони зі
словами: "Протерпів Ти за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй
нас!"
Коло Божого Гробу (Плащаниці) є у нас гарний звичай - виставляти
варту з молодих хлопців або старших людей у ніч з п'ятниці на суботу.
А Великодня субота — це останній день
підготовки до свята і остання нагода висповідатися й прийняти Святі Тайни Тіла
і Крові Христа. Без цього не досягнути повноти свята. Не гідно сідати до
великоднього столу з неочищеним серцем і устами. Великдень є символом щорічної
можливості почати нове життя.
У Пасхальну ніч храм
буває переповнений молільниками. На цей час сюди приїздять і ті, хто живе у
найвіддаленіших куточках і не завжди може бувати на богослужіннях. Адже йдеться
про момент особливого духовного пережиття величного Воскресіння.
«Христос воскрес!» —
лунає на світанку. Під передзвін церковних дзвонів та спів пасхальних пісень
освячуються паски, писанки та все принесене в прикрашених кошиках і кухлях.
Люди христосуються і поспішають додому — до сім'ї, родини, особливо якщо вдома
з нетерпінням чекають свяченого старенькі й хворі, найменші... І ось всі
умиваються свяченою водою, в яку опущено писанку та хрестик, а лише тоді до
святкового сніданку, щоб розговітися* яйцем і паскою.
Великодній тиждень —
Світлий тиждень. А закінчується він Провідною неділею, або Антипасхою. Це день
відвідин померлих. Мало не всі родичі тих, хто відійшов у вічність, збираються
на цвинтарі, щоб згадати рідних і сповістити радість воскресіння: «...Христос
воскресе із мертвих і смертію смерть поправ!».
Бібліотекарем юнацького абонементу Яковенко А.М. був створений фільм про Пасху.
Чи то на нашій уманській землі так легко рифмується, чи то самі
музи нашіптують вірші нашим землякам, а може сама аура схиляє до творчості, та
Уманщина завжди була багата своїми талантами.
Уманські поети – люди різні за віком та за фахом. Але всіх їх
єднає любов до слова, своєї родини, Вітчизни, до людей – своїх земляків. Кожний
по-своєму в своїх творах відкриває нам душу, кличе за собою в прекрасний світ
поезії.
3 квітня 2015 року в приміщенні нашої бібліотеки відбувся
ювілейний вечір «Все, що душа
довірила словам»,
присвячений 70-ти річчю з дня народження відомої уманської письменниці та
поетеси Ніни Степанівни Махайлової. Приємним сюрпризом для поетеси стали
виступи-привітання від міського відділу культури та туризму (Петриченко Н.П.),
міського літературного клубу ЛІТ'О (Лісова Л.В.), міського будинку культури (Троян
В.Г.), голови міськкому профспілки працівників культури (Білоус Н.О.), звучали
музичні привітання та вірші поетеси у виконанні ансамблю "Катюша"
громадської організації "Захист дітей війни", учениці школи мистецтв
Барщевської Маргарити, вихованця театру юного глядача МБК Максима Тімуша. Також
привітати ювіляршу прийшли Паєвський П.Б., члени літературного клубу Мащенко О.
та Крутських К.В. Від колеги по літературному цеху Кримовської Софії найщиріші
вітання передав її чоловік Кисельов Ю.О. Ми також не залишились осторонь. Зав.
бібліотекою №4 Козаченко О.О., привітавши нашу шановну ювіляршу, подарувала
квіти. Багато теплих слів звучало на адресу Ніни Степанівни в цей день. В знак
подяки всім. хто вітав поетесу, Ніна Степанівна дарувала свої збірки творів. На
останок Ніна Михайлова прочитала нам свої нові вірші.
Плине рік
за роком, багаж набувається:
Падіння і
злети людського буття,
А квітка
до квітки – букет набирається.
І в
букеті тому – все твоє життя.
Більше
справ хороших – і букет багатший
Не
кількістю квітів - веселкою барв:
Справи –
то пелюстки, доброта – яскравість.
То ж
спішіть зробити більше гарних справ.
У творчому доробку поетеси такі поетичні збірки: «Непосидючий
хвіст», Райдуга в дарунок», «Потяг здоров’я», «А журавлі літа носять…», «Тепло
осінньої зорі», «В країні Муркотунії», друкувалась у збірках «Муза ескулапів»,
«Чолом», «Апостроф»,часописах «Холодний Яр» та «Хортиця», які пропонуються
вашій увазі на книжковому перегляді.
Тож нехай вічно колоситься, золотиться і ясніє у всесвіті Ваше
поетичне поле, шановна Ніна Степанівна!
"Е.Золя, як фундатор Західноєвропейського натуралізму"
(2 квітня 2015 року - 175 років з дня народження Е.Золя)
Творчість Еміля Золя (1840-1902), новатора в літературі, сміливого,
руйнівного письменника, що з'єднав "нещадність реалізму з мужністю
політичної дії" (Л. Арагон), жагучого захисника демократії й гуманізму,
ознаменувала новий етап у розвитку французької літератури.
"Мандрівка на планету Здоров'я"
(7 квітня - всесвітній день здоров'я)
7 квітня міжнародне співтовариство відзначає Всесвітній день здоров'я.
Це свято було засновано на честь створення Всесвітньої організації
охорони здоров'я. З'явившись в 1948 році, ця організація об'єднала у
своїх рядах представників 191 держави світу.
Вперше святкування відбулося в 1950 році. Уже тоді глобальною ідеєю
заходу була пропаганда здорового способу життя і боротьба з поширенням
різних захворювань. Щороку для офіційних заходів, присвячених дню
здоров'я, вибирається окрема тема: активність життя, захист вагітності,
вплив клімату на здоров'я людини, медична допомога людям, постраждалим в
результаті надзвичайних ситуацій і т.д.
Всесвітній день здоров'я також акцентує увагу на медичних проблемах,
які стають предметом обговорення лікарів усього світу. Зокрема, однією з
останніх тем, якій було присвячено це свято, стала стійкість бактерій,
що провокують розвиток різних захворювань, до антибіотиків.
"Непідкупний голос правди"
(23 квітня 2015 року - 95 років з дня народження Г.Тютюнника)
Народився 23 квітня 1920 року в селі Шилівка Зіньківського району а Полтавщині.
З 1938 р. — студент Харківського університету, навчання в якому
перервала війна. Воєнне лихоліття назавжди вкарбувалося в пам'яті і
свідомості письменника, до останніх днів життя нагадувало про себе
осколком біля серця. Після воєнні роки був на педагогічній роботі,
працював співробітником львівського журналу «Жовтень», вів активну і
напружену літературну діяльність. Творчий доробок митця складають збірку
оповідань «Зоряні межі» (1950), повість «Хмарка сонця не заступить»
(1957). Вже після смерті письменника; світ побачив його збірку поезій
воєнного часу «Журавлині ключі» який був написаний 1963.
Роман Григорія Тютюнника «Вир» посідає особливе місце як у творчості
прозаїка, так і в історії українського письменства. Його поява стала
справжньою подією в літературному житті, засвідчила поступове, але
неухильне одужання і відродження національної словесності після того
удару, якого завдали їй десятиліття сталінського фізичного та
ідеологічного терору.
Тютюнникові вдалося створити широке епічне полотно, густо населене
різноманітними персонажами, в межах якого порушувались як
гостроактуальні, так і вічні проблеми людського буття. Автор відмовився
від утверджуваної десятиліттями практики схематизованого, одноплощинного
зображення людини, натомість представив своїх героїв насамперед
індивідуально неповторними особистостями.
Помер Григорій Тютюнник 29 серпня 1961 у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі.
"Я вернуся до тебе, отчизно моя..."
(26 квітня 2015 року - 125 років з дня народження М.Зерова)
