Визначні театри світу
1961 року у Відні на IX конгресі Міжнародного інституту театру при ЮНЕСКО був встановлений Міжнародний день театру, що відзначається щорічно 27 березня. Але цьому передувала довга історія становлення цього яскравого явища.
Слово «театр» походіть від грецького «theatron» — місце для видовищ, видовище. Театр — це рід мистецтва, а також будівля, призначена для представлення драматичних творів перед публікою.
Витоки сучасного театру як мистецтва можна знайти ще в давніх мисливських і сільськогосподарських забавах, а також у масових народних обрядах.
Давайте зробимо невеличкий екскурс в історію виникнення та розвитку театру й театрального мистецтва.
Індія
Найбільш ранні зразки театру з'явилися в Індії до нашої ери, там же був створений перший технічний посібник Нать яшастра. Це всеосяжне зведення наставлянь постановникам, акторам, драматургам і костюмерам.
Японія
Незважаючи на умовність манери виконання, в індійському театрі використовувалася певна кількість декорацій. Зразок безкомпромісної умовності дає японський театр Але (12— 14 ст.): дерев'яна сцена площею 1,7 кв. м., навіс на чотирьох опорах, довгий місток для виходу акторів і повна відсутність декорацій. На такій сцені демонструвалися вкрай стилізовані драми, в основному для витонченої публіки. На початку 17 ст. з'являється інший рід драми — театр Кабукі. Більш демократичний за своєю спрямованістю, він використовував довгу вузьку ігровий майданчик з обертовою сценою в центрі, численні надзвичайно реалістичні декорації та завісу. Унікальною рисою театру Кабукі є ханамити, тобто «квіткова стежка» — вузький поміст, що простягнувся від задніх рядів до сцени.
Китай
У китайському традиційному театрі, що виник близько 8 ст. та мав трикутну форму зі сценою, що видається в глядацьку залу, також панує умовність. Замість масок тут використовується, як і в Кабукі, грим. Сценічна дія задається чергою стандартизованих рухів. Подібний формалізм спостерігається й у Японії; в Індії ж велика увага приділяється системі жестів.
Давньогрецький театр
На противагу прямокутній дерев'яній сцені східного театру, в Афінах 5 ст. до н. є. (коли зароджувалися трагедія й так звана давня антична комедія) відповідна споруда мала форму відкритої кам'яної будівлі у вигляді «оркестри» (центрального кола), обрамленої ярусами рядів довжиною трохи більшою за півколо. Напроти них розташовувався подовгастий майданчик, обмежений позаду будівлею, що називалася скеною (звідси походить «сцена») і використовувалася для перевдягання акторів.
Спочатку в античному театрі, вочевидь, домінувала умовність. Як у трагедії, так і в комедії основним елементом був хор на орхестрі. Неодмінними складовими фривольних, пікантних і ліричних феєрій Аристофана (близько 450-385 до н. є.), як і трагедії, були танок і поетична декламація. Виконавці головних трагічних ролей носили стилізовані маски й високі головні убори (onkoi), що відповідали типажу; на ногах у них були котурни, взуття на дуже товстій підошві, що додавало акторам неприродної висоти (таке взуття стало символом трагедії на противагу сандаліям комедії), а їхні костюми відрізнялися як формалізованістю, так і багатством обробки. Безглуздо перекручені маски та смішне вульгарне вбрання комічних акторів надавали виставі фантастичного вигляду. Проте простежується поступовий рух у бік більшого реалізму. Трагедії Еврипіда (близько 484-406 рр. до н. є.) набагато ближчі до реальності, ніж твори його попередників Софокла й Есхіла (525-456 рр. до н. є.), давній хор перестав відігравати центральну роль. Наприкінці свого життя Аристофан, майстер давньої комедії, став свідком появи менш фантастичної «середньостатистичної комедії» (близько 375-325 рр. до н. є.), яку замінила ще більш близька до правди життя «нова аттична комедія» Менандра (342-291 рр. до н. є.).
Давньоримський театр
Незважаючи на помітно менший внесок Давнього Рима в розвиток драматичного мистецтва, саме він передав грецькі театральні традиції більш пізнім епохам. У давній Аттиці драма вийшла з релігійної церемонії та довго зберігала з нею тісний зв'язок, у Римі цей зв'язок цілком втрачається. Театральне дійство перетворюється на звичайний розважальний захід. Літературна драма ніколи не знала того розквіту, що був в Афінах, і зрештою, її витіснили гладіаторські бої та грубі, вульгарні видовища у виконанні мімів.
Єдине театральне нововведення Давнього Рима — амфітеатр, пристосований як для грандіозних видовищ (як навмахія, коли арена затоплялася й розігрувалися потішні морські бої), так і для імпровізованих мімічних фарсів (коли в центрі арени встановлювалися дерев'яні підмостки). Із занепадом та загибеллю Римської імперії мистецтво практично цілком зникає.
Європейський театр
В X ст. у церковній католицькій службі з'являються зачатки нового театру. Перші примітивні релігійні драми співалися або переказувалися латиною священиками в самій церкві, у нефі. Незабаром церковна влада заборонила священикам брати участь у подібних виставах і проводити їх у церквах. Однак ця заборона лише сприяла розвитку нової драми. Вистави перемістилися на вулицю та швидко розсунули свої рамки, охопивши весь сюжет Біблії у вигляді зібрання 40-50 п'єсок (циклів містерій). Містерії розігрувалися перед численною аудиторією під час щорічних свят. Хоча вистави влаштовувалися безпосередньо на вулиці, лише на великі свята й не мали постійної сцени, було вигадано безліч вражаючих ефектів: зірки та хмари, феєрверки, ангели, які спускаються з небес тощо.
В XV ст. зріс суспільний інтерес до драматичних видовищ, що привело до появи перших професіоналів на сцені. Громіздкі містерії забулися, і поступово виробився репертуар з коротких фарсів, інтерлюдій і мораліте. Учасники перших невеликих труп були здебільшого бродячими акторами, іноді вони працювали й у приміщеннях (найімовірніше, у харчевнях).
На початку XVI ст. театр активно займається пошуком нових форм, що було викликано бажанням гуманістів пристосувати античну сцену до нових умов, потребою знаті у видовищах і живим інтересом митців-оформлювачів сцени до проблем перспективи.
Інтерес до драматичного мистецтва спостерігався не тільки в аристократичних колах, але й серед простого народу. В усіх акторських колективах жіночі ролі виконували хлопчики. До речі, театральні трупи хлопчиків мали надзвичайний успіх, відбираючи « хліб » у дорослих акторів.
Поступово виникає культ, приватних театрів, що збирали еліту. Вплив приватного театру був дуже великий. Але заборона на всі види акторської діяльності (1642 р.) поклала кінець приватному театру.
До 1770-х рр. актори користувалися лише обмеженою кількістю сучасних костюмів поза залежністю від історичного періоду, до якого відносилася дія. З часом керівники деяких театрів намагалися привести сценічні костюми у відповідність із зображуваною епохою, однак це торкнулося тільки акторів - чоловіків, оскільки акторки навідріз відмовлялися вдягатися в що-небудь, крім наймодніших нарядів у сезоні.
У континентальній Європі XVIII ст. видовищність і розмаїтість декорацій були відмітною рисою оперних театрів, що стали культовим місцем модної публіки. Художники, уловивши зростаючий суспільний інтерес до опери, заходилися енергійно освоювати цю нову форму драми, що відкривала перед ними нові можливості. Починають виникати оперні театри.
Театр усе більше ставав чисто комерційним закладом. В Англії та США виникає ще одне важливе явище в житті театру — гастролі. Спектаклі давалися в місцевих театрах, знятих на короткий термін, тому не дивно, що багато які з них стали лише приміщеннями, час від часу орендованими заїжджими трупами. Коли на початку XX ст. стало популярним кіно, чимало театрів перетворилися на кінотеатри або були знесені.
Початок XIX ст. ознаменувався розквітом романтизму, і разом з ним почалося захоплення вірогідністю в оформленні спектаклів і більшою видовищністю. Якийсь час «реалізм» мав на увазі виведення на сцену реальних об'єктів, таких, як екіпаж на вулиці. З 1840 р. почали використовувати павільйон — декорацію, що змінила набір мальованих на полотні імітацій і являла собою інтер'єр у трьох солідних стінах, куди актори входили через справжні двері. Подібних трансформацій зазнало й художнє оформлення сцен на природі, і замість мальованих декорацій з'явилися тривимірні скелі та справжні (або бутафорські) гілки й дерева.
Сьогодні театр здобув унікальні технічні можливості. Він справді вражає яскравістю костюмів (що навіть в найдрібніших деталях відбивають епоху, до якої відноситься дія вистави), видовищністю різноманітних декорацій, багатством звукового оформлення тощо. Але він змінюється, вдосконалюється і якісно — це стосується режисерських постановок і гри акторів: на сцені ставляться й розв'язуються глобальні, загальнолюдські проблеми сучасності та психологічні питання. Режисери звертаються як до творів найдавніших митців, так і до найсучасніших надбань людства, акторські трупи подорожують країнами, збагачуючи свій досвід, набуваючи нових знань та майстерності.
Змінюється життя, але театр, як і раніше, будить добрі почуття, піднімає людину над буденністю, сприяє гуманізації суспільства. І сьогодні Міжнародний день театру — це не просто професійне свято майстрів сцени, це справжнє свято мільйонів глядачів.
В нашій бібліотеці до Всесвітнього дня театру відбулась інтернет-подорож для наших користувачів під назвою "Визначні театри світу". Де бібліотекарі читальної зали за допомогою Інтернету ознайомили наших відвідувачів з найзнаменитішими театрами світу. Ще дарували напам'ять нашим читачам буклет, створений нами, до цього визначного дня.
.jpg)
