ЗИМОВІ НАРОДНІ СВЯТА

НОВИЙ РІК

 Новий рік - одне з найбільш таємничих, урочистих і «родинних» свят, яке обіцяє здійснення мрій кожному, хто вірить у дива.

Неможливо визначити, який народ почав святкувати зустріч Нового року першим, оскільки цей день святкується всіма народами нашої планети з давніх часів. Але до кожного народу Новий рік приходить «у свій час», відповідно до традицій, звичаїв, легенд цього народу.

 У Київській Русі святкували кілька Нових років: 1 березня й 1 вересня. 1 березня - Новий рік за церковним календарем, пов’язаним із римською традицією святкування.

Поступово всі європейські народи почали святкувати Новий рік 1 січня. На теренах Київської Русі початок Нового року на 1 січня переніс цар Петро І  у 1700 році.

В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух». Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув’язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» -  а за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, - обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Він символізував спільного предка.

РІЗДВЯНІ СВЯТА

Період різдвяних свят - це час з 6 січня (Святвечір) по 19 січня (Хрещення Господнього)(за юліанським календарем). Початок святкового часу - здобування нового вогню, який запалюють на припічку 12-ма полінами, що їх заготовляли 12 днів, для 12 різних страв, які приготують на Святу вечерю. А започатковує Різдвяні свята дідух - символ-знак, який вноситься до хати на Святий вечір, і є сигналом про початок святвечірньої обрядовості.

Святий вечір

Свята вечеря - центральна традиція у святвечір. Цього дня господині зазвичай готують дванадцять різних страв, головною з яких є кутя.

За традицією перед Святою вечерею на покутті стоїть дідух - останній обжинковий сніп, у склад якого входять: овес, жито, пшениця, льон. Дідух знаходиться у хаті протягом тижня: його присутність привносить в родину гарний настрій, затишок і святковість.

Свята вечеря розпочинається молитвою. На столі запалюють різдвяну свічку - пам’ять про душі предків. За святковий стіл засідає вся сім’я, у тому числі немовлята. Господар благословить вечерю: пробує кутю, хрестить і підкидає до стелі. Якщо прилипає хоч трішки - на врожайний рік. Якщо в хаті хтось помер, то і для нього кладуть ложку. Спочатку їдять кутю, а потім і решту страв. 

Різдво Христове

На Різдво Христове люди йдуть на святкове богослужіння до церкви. Зазвичай літургія починається вночі.

Різдво вважають святом сім’ї, його традиційно святкують у родинному колі. Можна сказати, що період приготування до Різдва - це Богом благословенний час для того, щоб забути старі образи, перепросити тих, кого ми могли образити, подякувати тим, хто зробив нам добро чи просто був поруч з нами протягом цього року.  

Від покоління до покоління передавались традиції святкування Різдва Христового. Обов’язковим атрибутом Різдва у наших дідів та прадідів було вистилання долівки дому сіном, а столу соломою, що було символом ясел, на які поклали новонародженого Христа.

Розпочиналось святкування Різдва з першої зірки, яка виступала на небі 6 січня. Господиня накривала на столі святкову вечерю, що традиційно складалась з 12 страв. Кількість страв на столі має велике значення, адже вони символізують дванадцять апостолів, що були першими учнями Христа. Сама вечеря розпочиналась з молитви, яку вся сім’я промовляла разом.

Колядування

Різдвяні колядницькі ватаги споряджали переважно хлопці. Вони заздалегідь вибирали ватага, себто керівника, «міхоношу», «козу», «пастуха з пугою» тощо. «Козу» зодягали у вивернутий вовною назовні кожух, прилаштовували солом’яні роги, хвіст і дзвіночок на шию; в інших регіонах були свої відмінності, зокрема ватага супроводжували «циган», «лікар», «жид», «смерть з косою» тощо. Проте обов’язковим атрибутом мала бути рухома зірка, яку постійно носив ватаг («Береза»).

Заходячи на подвір’я, колядники просили дозволу і, коли господар зголошувався, починали виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівувались господар, господиня та їхні діти, зичили їм щастя і здоров’я, а в господарстві, щоб були статки і щедрий приплід.

Щедрий вечір

Щедрий вечір - друге свято різдвяного циклу через тиждень після Коляди. Щедрий вечір - день християнської святої преподобної Меланії. Цей день ще називали Меланки. За традицією, святкування супроводжувалося обходом хат із побажанням людям щастя, здоров’я і добробуту в Новому Році. Щедрують теж театралізованими групами: «Меланка» і «Василь» та «Ряжені».

Старий Новий рік — Василя.

Посівання (засівання) - обряд в перший день Нового року за старим стилем, який співпадає з християнським святом Василія. На Старий Новий рік - окрім служби в церкві, традиційно зранку ходили посівати посівальники-хлопчики, обсіваючи зерном оселі родичів, сусідів, знайомих. Посівальниками мають бути хлопчики, оскільки існує повір’я, що першим на Новий рік мав зайти в хату чоловік, щоб все було добре і в родині, і в господаря.  Посівали зерном, в основному - житом, пшеницею. Всі засівальники отримують грошову винагороду, яку залишають собі або частину віддають на церкву.

Водохреща. Йордан

Водохреща (водосвяття) - третє свято різдвяного циклу. Це свято, що відзначається 19 січня, має й іншу назву - Богоявлення. На відміну від багатьох інших свят, що поєднали традиції народні й церковні, це суто християнське свято, воно прийшло до нас із запровадженням християнства.

 За тиждень до свята чоловіки вирубують із річкового льоду хрест великого розміру, обливають червоною фарбою або й просто буряковим квасом. Так само з льоду вирубують престол побіч хреста. Завершують святкову композицію соснові або ялинові гілки у вигляді арки - це «царські врата».

На березі річки, знову ж таки біля льодового хреста, відбувається ще одне нетривале святкове богослужіння, потім священик занурює в річкову воду (в ополонку) хрест під спів хору «Во Йордані хрещуся тобі, Господи...». Ось тепер вода вважається освяченою, і люди набирають з ополонки у принесений із собою посуд свячену воду. Після всіх процедур громада повертається додому. За народними віруваннями, коли священик опускає хрест у ополонку, з річки вистрибує нечиста сила, і гуляє вона землею до тої пори, поки якась жінка не випере в річці білизну. Господині не квапилися повертати нечисту силу у воду - хай побільше її загине від сильних морозів. За легендою, на Водохрещенпя вода в річці на якусь мить перетворюється на вино.

Принісши додому свячену воду, господар кропить усе в оселі й господарстві. Уся родина сідає до столу, перед їжею випивши свяченої води. Після обіду дівчата йдуть до річки, щоб умитися йорданською водою - задля вроди та здоров’я.