Календар літературних і пам'ятних дат. Січень 2015.

"Карел Чапек: творчість гідна життя"

(9 січня 2015 року - 125 років від дня народження К,Чапека)

Один з найвідоміших чеських письменників XX століття, прозаїк і драматург

Карел Чапек народився 9 січня 1890 р. у Мале-Сватоновіце поблизу Трутнова, Австро-Угорщина (нині Чеська Республіка), в сім'ї заводського лікаря Антоніна Чапека. Навчався в гімназії у м. Градец-Кралове, потім у Празі, в 1915 році отримав вчений ступінь доктора філософії в Карловому університеті, також займався філософією в університетах у Берліні та Парижі. За станом здоров'я не був покликаний в армію і короткий час працював гувернером в сім'ї графа Лажанскі. Восени 1917 став працювати журналістом і критиком в газетіN?rodn? listy(«Національна газета"), з 1921 до своєї смерті працював журналістом і культурним і політичним редактором у газетіLidov? noviny(« Народна газета »). У 1921-1923 був драматургом празького «Театру на Виноградах» (Divadlo na Vinohradech). Письменниця і актриса цього ж театру, Олга Шайнпфлюгова, з 1920 була його знайомої і близьким другом (уклали шлюб в 1935).

Активно займався літературою з 1916 року (збірка оповідань «Сяючі глибини», написаний у співавторстві з братом Йозефом). Дуже різні за характером прозові твори демонструють блискуче володіння мистецтвом реалістичного опису, тонкий гумор і дар передбачення художнього (типовий приклад - антиутопії «Фабрика абсолюту», «Кракатіт» і «Війна з саламандрами»). Ще за життя він отримав широке визнання як у Чехословаччині, так і за її межами: був номінантом Нобелівської премії з літератури 1936 року, засновником і першим головою Чехословацького Пен-клубу (у 1925-1933), членом Комітету Ліги Націй з літератури і мистецтва ( з 1931); в 1935 висувався на посаду президента

Міжнародного Пен-Клубу Г. Уеллсом, його тодішнім президентом (відмовився від поста через хворобу). Крім літератури і журналістики здобув популярність як фотограф-любитель (його книга фотографій «Дашенька, або Життя цуценя» була публікується в міжвоєнній Чехословаччині).

Чапек, переконаний антифашист, слабке здоров'я якого було підірвано подіями 1938 року ( Мюнхенська змова), помер від двосторонньої пневмонії 25 грудня 1938, отриманого в результаті робіт з ліквідації повені незадовго до повної німецької окупації Чехословаччини.

Перед цим він опинився фактично в повній політичній та особистої ізоляції, після того як відмовився покинути країну після відставки і еміграції її тодішнього президента Едварда Бенеша. Похований на меморіальному кладовищі в Вишеграді. Його архів був захований вдовою, Олгой Шайнпфлюговой, в саду садиби Стрж в селі Стара-Гуть (у містечка Добржіш, в 35 км на південь від Праги), де письменник провів останні три роки життя, і виявлений після війни. Творчість Чапека, який був особистим другом і багаторічним співрозмовником Т. Г. Масарика, пропагував багато його ідеї (книги «Розмови з ТГМ» і «Мовчання з ТГМ») і не виявляв особливих симпатій до соціалізму (відома стаття «Чому я не комуніст» ), в комуністичній Чехословаччині перший час було під забороною, але з 1950-1960-х років знову стало активно видаватися і вивчатися.

Карел Чапек і його брат і співавтор художник Йозеф (помер від тифу в німецькому концтаборі Берген -Бельзен) є винахідниками слова «робот». Карел ввів в дію п'єси «RUR» людиноподібні механізми і назвав їх «лаборат», від латинського слова labor («робота»). Але ця назва не сподобалося автору, і, порадившись із братом-художником, оформляли декорації вистави, він вирішив назвати ці механізми словацьким словом, які мають таке ж значення (по-чеськи «робота» -pr?ce, аrobota означає «каторга», «важка робота», «панщина »).

"Українська дорога 

близька моєму серцю"

(29 січня 2015 року - 155 років від дня народження А.П.Чехова)

Антон Павлович Чехов (17 [29] січня 1860 — 2 [15] липня 1904) — російський письменник, загальновизнаний класик світової літератури. За професією лікар.

Народився в Таганрозі в сім’ї купця. В сім’ї Чехових було семеро дітей.

Навчання проходило в грецькій школі-гімназії, що була однією з найпрестижніших. Почав там писати перші оповідання.
1879 року  він вступив до університету Москви на медичний факультет. Протягом усього навчання Чехову доводилося всіляко підробляти: він був репетитором, співпрацював з журналами, писав гуморески.

Розповіді Чехова були вперше видані книгою в 1884 році («Казки Мельпомени»). На творчість Чехова того періоду значний вплив зробили твори Л. Толстого. Після закінчення інституту займається лікарською практикою.
Потім Чехов здійснив довгу подорож на Сахалін. Там письменник вивчав життя засланців. Твори Чехова «На засланні», «Острів Сахалін», «Палата № 6» відбивають його враження про поїздку.
1892 року Чехов купує помістя в Меліхово, веде громадську

діяльність, допомагає людям. У той час були написані п’єси Чехова «Вишневий сад», «Три сестри». Твори Чехова «Чайка», «Дядя Ваня» також є одними з найвидатніших.
Потім у Чехова різко загострився туберкульозний процес і він переїжджає до Ялти, де у нього в гостях бувають Л. Толстой, Купрін, Бунін, Левітан, Горький.

Твори Чехова виходять двома томами в 1899-1902, а також 1903 роках.

літку 1904-го через загострення хвороби письменник їде до Німеччини (курорт Баденвайлер) для проходження лікування, де незабаром помирає.

"Веселий смуток мудреця"

(27 січня 2015 року - 225 років від дня народження П.П.Гулака-Артемовського)

Петро Петрович Гулак-Артемовський народився 27 січня 1790р. в м. Городище на Черкащині в сім'ї священика. Вчився в Київській академії (1801 — 1803), але не закінчив її. Протягом кількох років учителював у приватних поміщицьких пансіонах на Волині. У 1817р. вступає вільним слухачем на словесний факультет Харківського університету, а вже наступного року викладає тут польську мову. В 1821р. Гулак-Артемовський захистив магістерську дисертацію на тему: “О пользе истории вообще и преимущественно отечественной и о способе преподавания последней”, згодом стає професором історії та географії, з 1841р. — ректором університету.
     

 Літературні інтереси П. П. Гулака-Артемовського пробудилися рано, ще в часи навчання в Київській академії. З перших його поетичних спроб збереглися лише два віршових рядки з переспіву поеми Буало “Налой” (1813). Активну літературну діяльність Гулак-Артемовський розпочинає після переїзду до Харкова (1817) — під час навчання і викладацької роботи в університеті. Підтримує дружні стосунки з Г. Квіткою-Основ'яненком, Р. Гонорським, Є. Філомафітським та ін., виступає на сторінках “Украинского вестника” з перекладними й оригінальними творами, написаними у різних жанрах.
      У 1818 — 1819pp. Гулак-Артемовський друкує в “Украинском вестнике” переклади прозових творів, критичних статей польських письменників.
      1819р. — російський переклад з польської мови “каледонской повести” (шотландської) “Бен-Грианан” (“Украинский вестник”); нарис “Синонимы, задумчивость и размышление (подражание польской прозе)”.
      1817р. — “Справжня Добрість (Писулька до Грицька Прокази)”, оригінальний вірш українською мовою.
      1818р. — “казка” “Пан та Собака” (“Украинский вестник”), написана на основі фабульної канви чотирирядкової байки І. Красіцького “Pan і Pies” та окремих епізодів іншого його твору — сатири “Pan niewart slugi”. Ця “казка” Гулака-Артемовського відіграла помітну роль в розвитку жанру байки на Україні. Це була, по суті, перша українська літературна (віршова) байка, написана із свідомою орієнтацією поета на фольклор, на живу розмовну мову.
      1819р. — письменник опублікував в “Украинском вестнике” ще дві байки — “казку” “Солопій та Хівря, або Горох при дорозі” і “побрехеньку” “Тюхтій та Чванько”.
      1820р. — цикл байок-“приказок”: “Дурень і Розумний”, “Цікавий і Мовчун”, “Лікар і Здоров'я” (“першоджерело” — приповідки І. Красіцького).
      У 1827р. Гулак-Артемовський написав ще три байки — “Батько та Син”, “Рибка”, “Дві пташки в клітці”. Цей, останній, цикл байок Гулака-Артемовського також пов'язаний з творчістю Красіцького.
      

Спираючись на літературні зразки попередників в українському і світовому байкарстві та на фольклорні традиції, Гулак-Артемовський творив цілком оригінальні, самобутні вірші, йдучи від просторої байки-“казки” через байку-“приказку” (цю традицію продовжив Л. Боровиковський) до власне байки, з якою згодом успішно виступили в українській літературі Є. Гребінка й особливо Л. Глібов. 
      Виступи письменника в “Украинском журнале” свідчать про пошуки нової естетики. Крім двох віршів “Чаяние души христианской” та перекладу уривка з поеми “Суд Любуши” — “Царский стол (Древнєє чешское предание)”, Гулак-Артемовський опублікував там перекладні статті “О поэзии и красноречии”, “О поэзии и красноречии на Востоке” (продовження першої) і “О поэзии и красноречии в древних и в особенности у греков и римлян”.
      Не останню роль у пошуках письменника відіграло читання ним в університеті лекцій з естетики, які він готував один час за книгою О. Галича “Опыт науки изящного”, де були викладені основні положення романтичної теорії, зокрема пропагувалися твори Жуковського, визначалися нові жанри — романтична балада, поема, романс тощо.
      1827р. — виступ на сторінках “Вестника Европы” із “малоросійськими баладами” “Твардовський” і “Рибалка”, якими представлено романтичну баладу різних тональностей.
      “Твардовський” — це вільна переробка гумористичної балади А. Міцкевича “Пані Твардовська”, основу якої становить досить популярна у слов'янському фольклорі легенда про гульвісу-шляхтича, що запродав душу чортові. Балада “Твардовський” користувалася значним успіхом у читачів. Після публікації у “Вестнике Европы” вона відразу була передрукована в журналах “Славянин”, “Dziennik Warszawski”, у “Малороссийских песнях” Максимовича, вийшла окремим виданням. Балада Міцкевича відома й у перекладі білоруською мовою (“Пані Твардоўская” — 40-ві pp. XIX ст.), причому в опрацюванні її сюжету білоруський автор слідував переважно за баладою українського поета.
      “Рибалка” — переспів однойменної балади Гете (ще раніше її переклав російською мовою Жуковський) — має вже виразно романтичний характер.
      1827р. в “Вестнике Европы” Гулак-Артемовський друкує дві переробки Горацієвих од “До Пархома” (вперше до Горація Гулак-Артемовський звернувся ще 1819р., надрукувавши в поважному стилі переклад його оди “К Цензорину”. На кінець 20-х pp. і пізніше (1832, 1856) йому належить кілька наслідувань Горацієвих од. Це, передусім, два віршових послання “До Пархома”).
      З кінця 20-х pp. Гулак-Артемовський відходить від активної літературної діяльності, пише лише принагідне, здебільшого у зв'язку з пам'ятними подіями в його службовому і родинному житті.
      В останні роки Гулак-Артемовський написав ряд ліричних медитацій в народнопісенному дусі (жодна з них за життя автора не друкувалася) — “Не виглядай, матусенько, в віконечко”, “До Любки” (останній вірш перекладений російською мовою О. Фетом), “Текла річка невеличка”.
      Помітну увагу приділяє Гулак-Артемовський питанням міжслов'янських мовно-літературних взаємин, фольклорно-етнографічному вивченню слов'янських народів. Показовою з цього погляду є складена ним “Инструкция в руководство г. адъюнкту Срезневскому по случаю назначаемого для него путешествия по славянских землях с целию изучения славянских наречий и их литературы” (1839).
      Продовжує цікавитись Гулак-Артемовський в цей останній період і літературним життям, захоплюється творами Шевченка, підтримує зв'язки з російськими, українськими, польськими діячами культури (ще раніше він познайомився в Харкові з А. Міцкевичем, з яким один час підтримував дружні стосунки), турбується про виданая творів окремою книжкою. Його обирають членом кількох науково-літературних товариств, зокрема “Московського товариства аматорів російської словесності”, “Королівського товариства друзів науки” у Варшаві. 

"Стежками болю і страждань"

(27 січня - Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту)

Це страшне і нелюдське явище, яке відбувалося в період 1933-1945-х років і що отримало назву - Голокост, що призвело до умисного винищення практично однієї третини євреїв, а також незліченної кількості представників інших нацменшин, породжене ненавистю і фанатизмом, затятим расизмом і принизливими забобонами, які панували тоді в фашистської Німеччини - НЕ ПОВИННО ПОВТОРИТИСЯ!

В історії людства було безліч «темних» плям, але так відверто, широкомасштабно і цинічно, суспільство ще не падало ніколи. Маніпуляції громадською свідомістю, нездорові ідеї і злочинне замовчування, які супроводжували весь цей жах, не давали тоді повною мірою усвідомити справжній стан речей, і це сумно. Однак все світове співтовариство здригнулося, коли почали відкриватися факти і підтвердження подібних злодіянь, причому в справжніх «промислових» масштабах. Ми не повинні допустити, щоб подібне ще хоч коли-небудь повторилося!

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, який відзначається 27-го січня, прийнятий на офіційному рівні Генеральною Асамблеєю ООН 1-го листопада 2005-го року, резолюція A/RES/60/7 . Метою запровадження цієї сумно пам’ятної дати, за даними проекту DilovaMova.com, є активна просвітницька робота та сприяння у запобіганні можливих майбутніх актів геноциду, а так само зневаги до цінності людського життя.

Міжнародне співтовариство "беззастережно засуджує всі прояви релігійної нетерпимості, підбурювання, переслідування або насильства щодо окремих осіб або громад, зумовлені етнічним походженням або релігійними віруваннями, де б вони не мали місце", - йдеться в тексті резолюції. Справжні і майбутні покоління не повинні забувати уроків наших загальнолюдських і настільки трагічних катастроф, інакше може виникнути дуже високий ризик повторення подібних моментів у майбутньому.

У цей день, День скорботи і пам’яті, ми приєднуємося до загальної печалі і прагнемо співчувати всьому цьому болю та втраті, ім’я якої Голокост. Її ніяк не заповнити. Вже не запобігти. Але нехай живе надія, що подібного більше ніколи не повторитися! Будемо пам’ятати...