28 жовтня - 70-ти річчя визволення України від фашистських загарбників

Спасибі,солдати, за подвиг століття!

28 жовтня ми святкуємо  70-ту річницю звільнення  України  від фашистських загарбників. 

В нашій бібліотеці до цієї вікопомної дати була організована ілюстрована виставка літератури "За твою свободу, рідна земле!"

Також по місцевому радіо прозвучала радіопередача, підготовлена бібліотекарями читальної зали  "Спасибі, солдати, за подвиг століття!" Пропонуємо вашій увазі текст цієї радіопередачі.

 Невимовно тяжких втрат зазнав український народ у тій страшній воєнній круговерті, що розметала, понівечила і розтоптала мільйони людських доль. Це була трагедія. Її принесли з собою гітлерівські орди, які без жалю топтали нашу землю, палили міста і села, грабували, гнали в німецьке рабство дівчат і хлопців, убиваючи на своєму шляху кожного, хто не хотів скорятися загарбникам.

Скільки безневинних людей зазнали нечуваних тортурів, знущань та принижень у концтаборах, тюрмах, на примусових роботах та пересильних пунктах!

Вклонися, моя Україно, цим людям величним і скромним,

що в назвах фронтів титанічних пронесли наймення твоє.

Ти словом достойним розкажеш своїм поколінням потомним,

чому їм довічну пошану твій вдячний народ оддає!

У літопис Великої Перемоги навічно вписані імена тисяч і тисяч славних синів і дочок України. Воювали вони на різних фронтах, виборюючи Перемогу – одну на всіх. Багато хто загинув під час визволення нашої рідної української землі.

І сьогодні поруч із нами незримо присутні захисники і визволителі України, поховані у 28 тисячах братських могил на її території. Присутні полеглі, чиї імена загубилися в кривавій круговерті боїв, відступів та оточень, проривів та котлів, у гестапівських катівнях і концтаборах, на трагічних і скорботних біженських шляхах... Історія визволення України, як і всієї війни, писалася доблестю і самопожертвою воїнів, талантом полководців. Хто поліг за Дніпро, за Україну, буде, як співається в пісні тих літ, справді жити у віках. Жити в наших помислах і справах, нашій генетичній пам'яті.

                           

    Вийшла в степ широкий мати посивіла,

                                   Виплакала очі від журби вона.

                             

      Біля квітів маку стала, заніміла

                                   І згадалась знову матері війна…

                                   І почула голос сина над житами.

                                   То зітхала мати, то вогонь палав:

                                   «Я прийшов до тебе, я вернувся, мамо,

                                   Я своєю смертю смерті потоптав.

                                   На моїй могилі нині квітів море,

                                   Ти в думках до мене линеш з далини.

                                   І твоє невтішне материнське горе –

                                   То прокляття вічне паліям війни»

Замислімося над жорстокою статистикою, яку наводить один з учасників і очевидців тих подій. З 25 тисяч радянських воїнів, які спускалися з лівого берега у дніпровські води, правого берега діставалося не більше трьох-п'яти тисяч. Тільки при визволенні Києва загинуло більш як чверть мільйона бійців та офіцерів.

Воїни-визволителі, працівники тилу, учасники Руху Опору  мріяли про творчий труд, про гаряче та чисте кохання, про світле життя на землі.

У лавах радянської армії воювало понад 7 млн. українців. Кожен другий з них загинув на фронті, кожен другий з тих, хто залишився живим, став на все життя інвалідом. Українці складали в радянській армії другу за чисельністю національну групу. Серед вищих офіцерів, зокрема командуючих фронтів та армій, було чимало українців. Найвідоміші з них — А.Єрьоменко, С.Тимошенко, Р.Малиновський, М.Ватутін, І.Черняхівський, П.Рибалко, К.Москаленко, П.Жмаченко, С.Руденко, І.Кириченко та ін.

Ратний подвиг багатьох українців на всіх фронтах Великої Вітчизняної війни відзначений найвищими нагородами. Серед них — 2072 удостоєні звання Героїв Радянського Союзу; 32 українці — двічі. А льотчик-винищувач Іван Кожедуб став тричі Героєм Радянського Союзу. Багато представників української землі стали і повними кавалерами ордену Слави. З 7 млн. орденів і медалей, вручених солдатам і офіцерам радянської армії, 2,5 млн. одержали жителі України.

Також 120 тисяч українців воювали в армії Антигітлерівської коаліції (США, Канади, Франції, Польщі, Чехословаччини).

На відзнаку мужності і героїзму українського народу, який захищав свою землю від поневолювачів, почесне звання "Місто-герой" було присвоєно Києву, Одесі, Керчі і Севастополю.

Клонилась мати при дорозі,

Простягши руку в далечінь,

Де на дощі і на морозі

Іржав синовній вірний кінь.

Земля здригалася в погрозі.

І омивали чисті сльози

Синів, що впали на порозі

Життя майбутніх поколінь.

Дорогою ціною дісталася нам Перемога. Минатимуть роки, змінюватимуться

люди, покоління і настане той час,коли зовсім не залишиться живих свідків того 

страшного лихоліття, але пам'ять про них житиме вічно!

Визволена Україна сяяла посмішками щасливих людей, що зуміли вижити, вистояти, а далі відбудовувати мирне життя Батьківщини.

Згук незабутній перемоги

Лунає досі у серцях.

Блиск переможної дороги

Дарує радість у роках.

Героїв мало вже

лишилось,

Покрила скроні сивина,

І щастя у серцях з'явилось,

Лише в душі гримить війна.

На грудях ордени, медалі,

В строю їх чутно тихий дзвін.

Ім’я їх в українській долі –

За це їм наш низький уклін.

Нехай же вічно живим полум’ям горить священний вогонь людської Пам’яті!