Уманська міська бібліотека-філія №4: Календар літературних і пам'ятних дат. Липень 2017.

Архітектурні перлини України

(1 липня – день архітектури України)

Тільки за офіційними даними, в Україні налічується близько 14 тисяч пам’яток архітектури, 46 великих історичних культурних заповідників і більше 1000 об’єктів паркового мистецтва. Наприклад, якщо вам доведеться побувати в столиці, то зверніть увагу на Андріївську церкву, християнський православний храм, побудований в 1754 році в стилі бароко в честь апостола Андрія Первозванного. Він був побудований за проектом архітектора Бартоломео Растреллі на Андріївській горі. Будинок з шоколаду (неофіційна назва особняка С. С. Могильовцева), Будинок з химерами, Будинок удови, що плаче по вул. Лютеранська 23, Маріїнський палац, Собор Святого Пантелеймона і Південний міст - найвищий міст України.

Загальні тенденціі європейської архітектури завжди знаходили тут благодатний грунт. У період з 16 по 17 століття архітектурні течії країни активно відобразили ренесанс, а к кінцю 18 століття в архітектурі України вже можна було побачити класицизм.
Найбільшу кількість пам’ятників архітектури можна знайти у Львові. Зокрема, в місті збережено близько двох з половиною тисяч пам’яток історії та архітектури. У 1998 році місто було внесено до світової спадщини ЮНЕСКО.

Архітектурне багатство країни помітно в будь-який її точці: Храм-маяк Святителя Миколи Мірлікійського в селі Малоріченське - найвищий храм у Криму, середньовічний замок в Кам’янці-Подільському, оперний театр в Одесі, Святогірська Лавра і ресторан "Поплавок" в Дніпропетровську. Не варто забувати, що країна знаходиться в самому серці Європи.

В указі Президента України № 456/95 від 17.06.1995 сказано: «Встановити День архітектури України, який відзначати щорічно 1 липня, - у Всесвітній день архітектури».

Всесвітній день архітектури заснований Міжнародним союзом архітекторів, що виник у 1946 році, після Другої світової війни, коли потрібно було піднімати з розвалин міста, відновлювати підприємства, відтворювати пам’ятники архітектури. З 1996 року Всесвітній День архітектора приурочений до Міжнародного дня житла, який відзначається в перший понеділок жовтня. Це рішення ухвалив Міжнародний союз архітекторів на XX Генеральній асамблеї ООН в Барселоні.

Архітектура рідного міста

Україна неймовірно багата на пам'ятки, які належать до прадавніх часів. Ці пам'ятки є свідками формування української нації. Наші обдаровані предки споруджували їх, щоб утілити народні мистецькі ідеали.

Умань ... Для кожного жителя нашого міста це слово майже святиня. Ми живемо у місті, яке має не тільки багатющу історію, а славне й донині. Ми маємо пам'ятки архітектури та історії не тільки українського, а й світового рівня. Архітектура Умані пережила епохи і була свідком багатьох історичних подій. Як кожна людина має свою біографію, так і споруди нашого міста мають свою історію створення.

В Умані до цього часу збереглося багато стародавніх будівель, вулиць, кварталів, ратуша й торговельні ряди (1780 р.) та Успенський костьол (1826 р.) збудовані за проектом архітектора Тетінгера, які включені до надбань національної історичної спадщини і об’єднані в державний історико-архітектурний заповідник «Стара Умань». Окрасою міста стали будинки, побудовані в кінці XIX – на початку XX століття за проектами київських та одеських архітекторів. Заслуговує на особливу увагу будівля головного корпусу Педагогічного університету ім. Павла Тичини (в минулому – будинок Міської управи), побудована в 1912 році акціонерним товариством домовласників як прибутковий будинок.

Гордість Умані – Уманський національний дендрологічний парк «Софіївка» Національної академії наук України – шедевр садово-паркового мистецтва кінця XVIII століття. Автором і керівником усіх будівельних робіт Софіївки був польський інженер Людвіг Метцель.

Умань – це перш за все архітектурні пам’ятки, мистецькі здобутки людського генія, що надають нашому містечку своєрідного забарвлення, великої оригінальності і неповторної краси.

Пам’ятки історії та культури – це не лише естетична насолода і пізнання. За законом життя, нація гине разом із загибеллю її духовної спадщини. Тому ми не маємо права забувати історію, бо «Хто не знає минулого, той не вартий майбутнього».

Великий романіст Олександр Дюма

(24.07. 2017 року – 215 років від дня народження О.Дюма)

Хоча у першій половині XIX століття твори О. Дюма сприймалися суспільством не завжди позитивно, сьогодні ім’я письменника відомо на весь світ. Відкриваючи таємниці високопоставлених чиновників, герцогів і королів Франції, письменник зумів вийти за рамки традиційних історичних романів і забезпечити своїм творам місце серед нестаріючої класики. Читати книги Олександра Дюма варто поціновувачам пригодницьких і історичних романів.

Романи О. Дюма

За свою багату літературну кар’єру автор успішно реалізував себе у різних жанрах: поезії, драмі, великій та малій прозі. У великій спадщині Олександра Дюма твори у прозі стали основним надбанням, але першу славу він здобув як драматург. Великий резонанс викликала драма «Генріх III і його двір», націлена на розвінчання культу монархічної влади. Слідом за цим автор створює ряд інших драм і комедій, які тільки зміцнили його славу і популярність у читачів. Серед таких: «Христина», «Кін, геній і безпутність», «Таємниці Нельської башти».

Письменник багато уваги приділяв історії, політиці та економічному розвитку своєї країни, тому не дивно, що з-під його пера вийшов цілий цикл романів, присвячений подіям Великої французької революції. До таких, зокрема, належать «Кавалер червоного замку», «Графиня Шарні» і «Намисто королеви».

Відгуки про книжки А. Дюма значною мірою стосуються пригодницьких творів. Талант автора у цьому жанрі добре проявив себе у книгах «Граф Монте-Крісто» і «Королева Марго». Мало хто не знайомий з помстою, яку кілька років до ряду виношував ексцентричний граф Монте-Крісто, несправедливо засуджений у в’язниці.

Дитинство не лише французів, а й усіх європейців протягом останнього століття важко уявити без хороброго гасконця д'Артаньяна. Цикл «Три мушкетери» — один з найбільш відомих і популярних творів автора.

Особливості творів і персонажів автора

У довгому переліку героїв, створених письменником, переважають типові і, здавалося б, нічим не примітні персонажі. Але під вмілим і швидким пером драматурга вони стають особистостями, виявляють свій характер, беруть участь у цікавих пригодах і відважно кидаються у розплутування інтриг.

У якості окремого живого організму письменник використовує натовп. То він жорстокий, прагне отримати жертву і кров, то рабський, готовий присягнути господарю, то сентиментальний, зворушений і довірливий. Такі описи жителів Парижа і деяких інших міст знаходимо у романах «Анж Піту», «Графиня Монсоро», «Джузеппе Бальзамо» і «Сорок п’ять».

Звичайно, не обходиться і без ніжного та чуттєвого жіночого образу. Героїні часто готові лишити усе і вирушити за коханим у найжахливіше місце. Разом з тим Дюма показує також інший тип жінок — пристрасних, схильних до азарту і ризику.

Море – це моє життя

(29.07. 2017 року – 2о5 років від дня народження І.К. Айвазовського)

Хвилі бавляться та б'ються

Наче неслухи-хлоп'ята.

І стрибають і сміються,

Вітер їм лоскоче п'яти.

Вгору, вниз і знову вгору

Підганяє дужий вітер.

Розгойдав він ціле море

Як же хвилям не радіти?

Хто хоч раз опинився на березі моря, вже ніколи не забуде цей неповторний краєвид, шепіт хвиль, його подих та назавжди збереже ці спогади. Море зачаровує своєю неповторністю. Воно ніколи не буває одноманітним, нецікавим. Таємниче, мінливе, неосяжне — воно хвилює душу, не залишаючи людину байдужою. Одного дня воно тихе і спокійне, начебто велике дзеркало, холодне й прозоре. Сонячні промінчики пронизують солону воду, сягають дна, лагідно торкаються золотавого піску та яскравих мушель, гладеньких камінців і зеленуватих водоростей, ловлять маленьких спритних рибок, які зграйками весело бавляться біля берега. Наступного дня все раптом змінюється. Налетить поривчатий вітер і гнатиме хвилі до берега. Вода стане каламутно-зеленою, іноді темно-синьою, іноді навіть чорною. Недаремно говорять: «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути». А побачити ці хвилюючи моменти моря, зображені на полотні, та відчути його подих наяву — враження, яке залишиться з вами на все життя.

Багато хто з художників звертався та і сьогодні звертається у своїй творчості до зображення моря. Але неперевершеним мариністом залишається Іван Костянтинович Айвазовський. Його по праву називають співцем моря.

29 липня 1817 року у місті Феодосії у бідній вірменській сім'ї народився син Ованес Айвазян (Іван Айвазовський). Будиночок Айвазовських стояв на околиці міста, на узвишші. З тераси оповитої виноградною лозою, відкривалася широка панорама на плавну дугу феодосійської затоки та північнокримські степи з древніми курганами.

Хлопчик жадібно схоплював і утримував у пам'яті різноманітні враження. Від природи музично обдарований, він виконував на скрипці народні наспіви. Деякі з них Айвазовський згодом показав композитору Глінці, який використав їх у своїх творах, наприклад, в опері «Руслан і Людмила».

Але більш за все підлітка вабило малювання. Інших можливостей не було, і він малював вугіллям на білих стінах кримських будиночків цілі сцени. Ці малюнки помітив і оцінив градоначальник Феодосії Олександр Іванович Казначєєв. З його допомогою хлопчик поступив в сімферопольську гімназію, а потім, в 1833 році, в Петербурзьку Академію мистецтв у пейзажний клас професора М. Воробйова — автора перших вітчизняних марин і морських баталій. Учився Айвазовський легко, охоче і захоплено. Його майстерність удосконалювалась надзвичайно швидко. Саме про ті дитячі та юнацькі роки, творчий шлях художника цікаво написав Євген Білоусов в книзі «Оповідання про художника Айвазовського».

У 1835 році за етюд «Повітря над морем» йому було присуджено срібну медаль. А в 1837 році на академічній виставці він показав шість картин, що одержали високу оцінку громадськості й Ради Академії мистецтв, яка постановила: «Як І ст. академіст, Гайвазовський (прізвище Гайвазовський художник у 1841 році замінив на Айвазовський) визнаний гідним до одержання за чудові успіхи в живописі морських видів золотої медалі першого ступеня, яка дає право подорожі в чужі краї для удосконалення». Щоправда, через молодість його спершу на два роки відіслали в Крим для самостійних робіт.

За кордон Айвазовський поїхав у 1840 році вже сформованим майстром-мариністом. Особливу увагу він приділяє Італії — Венеція, Рим, Болонья, Сорренто, Амальфі, Неаполь. У Римі він написав картини «Штиль на морі», «Буря», «Морський берег», які принесли йому визнання. Його слава прокотилася всією Європою.

Айвазовський І. К. «Захід на морі», 1851 р.