23 листопада 2012 року в приміщенні читальної зали нашої бібліотеки відбулася літературно-музична композиція "Час зупинись… Люде, слухай… Слухай і пам’ятай", яка була присвячена річниці памяті жертв голодомору.
Ведучий 1: Пам'яті тисяч українських сіл і хуторів, які зникли з лиця землі після однієї з найбільших трагедій XX століття присвячується .
Ведучий 1: Пам'ять - нескінченна книга, в якій записане все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-червоним кольором. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано слова про голод. Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду. А так вмирала майже вся Україна.
Давайте ж розберемося в причинах голодомору.
Ведучий 1: Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, як голодомор 1932-1933 років, історія не знає.
Ясно одне - голод в Україні виник не внаслідок стихійного лиха, а був організований штучно.
Ведучий 1: Запалімо свічку пам’яті і нехай цей вогонь буде знаком скорботи по "невинно убієнних". Нехай наша зала сьогодні стане храмом пам'яті тим, хто був невинно замучений, знищений, пішов у небуття, хто не дожив, не долюбив, не доспівав свою пісню. Хай для всіх людей доброї волі ця хвилина скорботи стане актом поминання і перестороги. Хай подібне не повториться ніколи. Пом'янемо загиблих хвилиною мовчання.
Поєднає нас вона в цей час.
Хай сьогодні спогади лунають.
Пам'ять чиста, світла і велична,
Правда й слово хай єднає нас.
Запрошуємо до слова начальника архівного відділу Ходаківську Нелю В’ячеславівну .
Ведучий 2:Луною - плач. Стріла мисливська!
І тризна пелюсток.
Хто в тридцять третім народився?
Не чутися.
Ніхто...
Ведучий 1:Цей стражденний 1933. Досі не віриться, що тут, в Україні-житниці, раптово зник хліб, люди залишилися без зернини. І це при тому, що 1932 рік був урожайним.
З історичними фактами до слова запрошується науковий співробітник краєзнавчого музею Мінова Ірина Олександрівна.
Ведучий 2: І стояла Україна осліпла від горя, обдерта, сива, мукою підпирала небо, моторошно озиралася навкруги.
Пухли старі та малі, вмирали родини та села. Смерть чекала на шляхах, в полі, в хатах. Здавалося, її кістлява рука вдень і вночі не випускає своєї кривавої коси. Пам'ять... ніколи не забудуть нічого ті, хто пережив страшні дні голодомору. Слово очевидцю Шевченку Василю Степановичу
Ведучий 1:Голодне лихоліття найболючіше вразило дітей. Вони виявилися найменш захищеними. За переписом населення 1926 року, дітей віком до 4 років виявилося 16 відсотків, тобто у голодний 33-тій їм мало б виповнитися по десять років. Та не судилося...
Маленькі, беззахисні рученята тягнулися до Бога.
Ведучий 1:
Бозю! Що там у тебе в руці?
Дай мені. Бозю, хоч соломинку...
Щоб не втонути в Голодній ріці.
Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка.
Тож, підрости хоч ще трохи бодай.
Світу не бачив ще білого. Бозю.
Я - пташенятко, прибите в дорозі.
Хоч би єдину пір'їночку дай.
Тато і мама холодні мерці,
Бозю, зроби щоби їсти не хтілось!
Холодно, Бозю.
Сніг дуже білий.
Бозю, що там у тебе в руці?...
Ведучий 1: Спіте, діти, спіте, любі.
І не просинайтесь.
Вже не буде мучить згуба.
Забере вас пташка райська.
Спіте міцно, спіте, діти.
Янгол Божий на порозі.
Вже не буде їсти хтітись.
І не будуть пухнуть нозі.
Натопила маковинням,
Затулила лядку і комин.
І в тумані темно-синім
Заспівала колискову.
Ведучий 2:А скільки людей закінчували своє життя самогубством. Деякі божеволіли... Були такі що різали і варили трупи, та ще такі, що вбивали власних дітей та варили їх.
Слово мають члени науково-пошукового гуртка" Дослідник" навчального комплексу №7 ( керівник Лісова Людмила Василівна ), які прочитають нам вірші про голодомор.
Ведучий 1: Сумнівно відомий "закон про 5 колосків..." покладіть на долоню колосок.
Ось вона, ціна жменьки зерна: стільки потрібно було суду, щоб засудити матір чи батька. 55 тисяч осіб було засуджено за «колоски». З них до вищої міри покарання 2100 осіб.
Слово надається голові Уманського літературного об’єднання «ЛІТ’О» Михайловій Н.С.
Ведучий 2:Люди їли все, що можливо було жувати. Варили цвіт акації, зелену лободу змішували з товченими качанами кукурудзи, і щасливим був той, хто міг додати жменьку висівок. Від такої їжі пухли ноги, тріскалася шкіра.
Люди тихо вмирали, а живим було байдуже, бо вони божеволіли і дичавіли від голоду. Батьки несли на цвинтар мертвих дітей у мішках, везли на візках у кого була ще хоч якась сила.
Ведучий 1: Вимирали цілі родини, особливо, де було багато дітей. Люди божеволіли з голоду. Почалося людоїдство. Спорожніла країна чіплялася за життя.
Слово має поетеса Крутських Катерина Вікторівна.
Ведучий 2: Голодомор 1932 - 1933 рр. — страшна трагедія в історії нашої держави. Голодомор забрав мільйони людей. Невідома навіть точна цифра. Щоб не повторилися такі події, ми повинні знати і пам'ятати про всіх невинно убієнних.
Ведучий 1: Боже, великий, всевладний,
Яви нам свою могуть,
Дай розпізнати правду,-
Праведників не забудь.
Дивляться в твої очі,
Мільйони скатованих душ.
Пригорни їх, посели на спочинок,
Та їхнього сну не поруш!
Заступи нас і нашу державу
Од кривавих, лютих негод.
Всі ми - сущі, усопші, прийдешні -
Твій пшеничний, безсмертний народ.
(сценарій до річниці пам’яті жертв голодоморів)
В читальній залі бібліотеки-філії №4 оформлено книжкову виставку «Чорні крила голодомору» та перегляд літератури «Великі твої жертви, Уманщино». На столі букет квітів, перев’язаний чорною стрічкою, колоски, свічка. В центрі – склянка з водою, зверху на склянці – окраєць хліба.
(Лунає мелодія Мирослава Скорика «Свіча пам’яті»)
Ведучий 1: Пам'ять - нескінченна книга, в якій записане все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-червоним кольором. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано слова про голод. Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду. А так вмирала майже вся Україна.
Давайте ж розберемося в причинах голодомору.
Ведучий 1: Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, як голодомор 1932-1933 років, історія не знає.
Ясно одне - голод в Україні виник не внаслідок стихійного лиха, а був організований штучно.
(Стук метроному, хвилина мовчання )
Ведучий 2:Хай палає свіча… хай палаєПоєднає нас вона в цей час.
Хай сьогодні спогади лунають.
Пам'ять чиста, світла і велична,
Правда й слово хай єднає нас.
Запрошуємо до слова начальника архівного відділу Ходаківську Нелю В’ячеславівну .
І тризна пелюсток.
Хто в тридцять третім народився?
Не чутися.
Ніхто...
Ведучий 1:Цей стражденний 1933. Досі не віриться, що тут, в Україні-житниці, раптово зник хліб, люди залишилися без зернини. І це при тому, що 1932 рік був урожайним.
З історичними фактами до слова запрошується науковий співробітник краєзнавчого музею Мінова Ірина Олександрівна.
Пухли старі та малі, вмирали родини та села. Смерть чекала на шляхах, в полі, в хатах. Здавалося, її кістлява рука вдень і вночі не випускає своєї кривавої коси. Пам'ять... ніколи не забудуть нічого ті, хто пережив страшні дні голодомору. Слово очевидцю Шевченку Василю Степановичу
(На фоні музики Шопена «Соната ля мінор»)
Ведучий 2:Хто се? Чий голос щоночі просить? "Хлібця? Хлібчику, дай. мамо, матусю, мамочко, ненечко! Крихітку хлібця". Хто водить за мною запалими очицями-криницями, очима, які переливають усі страждання, муки і скорботи роду людського і розтинають душу мою на хресті всевишньої печалі...Маленькі, беззахисні рученята тягнулися до Бога.
Ведучий 1:
Бозю! Що там у тебе в руці?
Дай мені. Бозю, хоч соломинку...
Щоб не втонути в Голодній ріці.
Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка.
Тож, підрости хоч ще трохи бодай.
Світу не бачив ще білого. Бозю.
Я - пташенятко, прибите в дорозі.
Хоч би єдину пір'їночку дай.
Тато і мама холодні мерці,
Бозю, зроби щоби їсти не хтілось!
Холодно, Бозю.
Сніг дуже білий.
Бозю, що там у тебе в руці?...
(Лунає «Реквієм» Моцарта)
Ведучий 2: Щоб не дивитися на муки своїх дітей, матері прискорювали гіркий кінець. Натопивши маковинням хату закрила ляду мати. І на ранок усі діти мертві.Ведучий 1: Спіте, діти, спіте, любі.
І не просинайтесь.
Вже не буде мучить згуба.
Забере вас пташка райська.
Спіте міцно, спіте, діти.
Янгол Божий на порозі.
Вже не буде їсти хтітись.
І не будуть пухнуть нозі.
Натопила маковинням,
Затулила лядку і комин.
І в тумані темно-синім
Заспівала колискову.
Ведучий 2:А скільки людей закінчували своє життя самогубством. Деякі божеволіли... Були такі що різали і варили трупи, та ще такі, що вбивали власних дітей та варили їх.
Слово мають члени науково-пошукового гуртка" Дослідник" навчального комплексу №7 ( керівник Лісова Людмила Василівна ), які прочитають нам вірші про голодомор.
Ось вона, ціна жменьки зерна: стільки потрібно було суду, щоб засудити матір чи батька. 55 тисяч осіб було засуджено за «колоски». З них до вищої міри покарання 2100 осіб.
Слово надається голові Уманського літературного об’єднання «ЛІТ’О» Михайловій Н.С.
Люди тихо вмирали, а живим було байдуже, бо вони божеволіли і дичавіли від голоду. Батьки несли на цвинтар мертвих дітей у мішках, везли на візках у кого була ще хоч якась сила.
Ведучий 1: Вимирали цілі родини, особливо, де було багато дітей. Люди божеволіли з голоду. Почалося людоїдство. Спорожніла країна чіплялася за життя.
Слово має поетеса Крутських Катерина Вікторівна.
Ведучий 1: Боже, великий, всевладний,
Яви нам свою могуть,
Дай розпізнати правду,-
Праведників не забудь.
Дивляться в твої очі,
Мільйони скатованих душ.
Пригорни їх, посели на спочинок,
Та їхнього сну не поруш!
Заступи нас і нашу державу
Од кривавих, лютих негод.
Всі ми - сущі, усопші, прийдешні -
Твій пшеничний, безсмертний народ.
Заключне слово надається методисту по виховній роботі зі студентами Старовойтовій Т.В.
Немає коментарів:
Дописати коментар