вівторок, 5 січня 2016 р.

Календар літературних і пам'ятних дат. Січень 2016.

Мандрівник, бунтівник, мрійник
(12.01 2016 року - 140 років від дня народження Джека Лондона)

Джон Грифіт Чейні народився 12 січня 1876 р. в Сан-Франциско. Коли йому було близько восьми місяців, його мати вийшла заміж за фермера Джона Лондона, який усиновив маленького Джона Грифіта, і майбутній письменник отримав його прізвище.

Джек Лондон рано почав самостійне трудове життя, яке було дуже важким. Школярем продавав ранішні і вечірні газети. Після закінчення початкової школи у віці чотирнадцяти років влаштувався на консервну фабрику робітником. Робота була дуже важкою і він пішов з фабрики. Був «піратом на устриць», ловив устриці в бухті Сан-Франциско, що було заборонено. У цей час вживав надмірну кількість алкоголю, як для свого віку. Його співробітники вважали, що якщо він не змінить спосіб життя, то помре за рік-два.

У 1893 році найнявся матросом на промислову шхуну, що відправлялася ловити котиків до берегів Японії і в Беринговому морі. Перше плавання дало Лондону багато яскравих вражень, які лягли потім в основу багатьох його морських розповідей і романів.

Перший нарис Лондона «Тайфун біля берегів Японії», за який він отримав першу премію однієї з газет Сан-Франциско, став початком його літературної кар'єри.
Потім послідували наступні збірки розповідей: "Син вовка" (Бостон, 1900), «Бог його батьків» (Чикаго, 1901), «Діти морозу» (Нью-Йорк, 1902), «Віра в людину» (Нью-Йорк, 1904), «Місячне лице» (Нью-Йорк, 1906), «Втрачене лице» (Нью-Йорк, 1910), а також романи «Дочка снігів» (1902) і «Морський вовк» (1904), що створили письменникові щонайширшу популярність. Варто зауважити, що перші збірки оповідань виявили найвищий рівень літературної майстерності Джека Лондона. Решта творів, які були написані після отримання широкого визнання, позначені трафаретністю, псевдохудожністю та не мали серед читачів великого успіху.
Джек Лондон помер у Каліфорнії 27 листопада 1916 р. в містечку Глен-Елен. Останні роки він страждав від ниркового захворювання і під час одного з нападів болю Джек Лондон прийняв занадто велику дозу снодійного.
  
27.01.2016 року - 190 років від дня народження М.Є.Салтикова-Щедріна


Літературний псевдонім - Щедрін (1826-1889) - прозаїк, публіцист, критик.

Великий російський сатирик Салтиков-Щедрін народився і виріс в багатій поміщицької сім'ї, але в будинку була атмосфера скнарості, взаємної ворожнечі, лицемірства й нелюдськості.
Навчався Салтиков спочатку в Московському дворянському інституті і як відмінний учень був направлений до Петербурга, в Царськосельський ліцей. У 1844 році Салтиков закінчив ліцей і вступив на службу у військове міністерство.
У своїх перших творах письменник виступив проти соціальної нерівності. Герою його повісті "Заплутана справа" (1848) суспільний лад Росії представлявся у вигляді величезної піраміди з людей, в основі якої знаходяться бідняки, зацьковані непосильними тяготами життя. Микола I знайшов у повісті "прагнення поширенню революційних ідей", тому в 1848 році молодий письменник був засланий до Вятки, де провів 8 років. Тільки після смерті царя, в 1855 році, письменник зміг повернутися до Петербурга.
У 1857 році вийшла нова книга письменника - "Губернські нариси". Твір було спрямоване проти поміщицького гніту і чиновницького свавілля.
У 60-ті роки великий сатирик рішуче виступив проти самодержавства у своїй чудовій книзі "Історія одного міста" (1869-1870), в якій прагнув зруйнувати віру народу в "доброго царя". У цьому творі Щедрін намалював жахливу картину народного безправ'я, горя і злиднів (див. "Історія одного міста").
З 1868 по 1884 року всі свої твори він друкує тільки на сторінках "Вітчизняних записок". Читачі журналу знайомляться з циклами сатиричних оповідань і нарисів Салтикова: "Помпадури і помпадурши" (1863-1874), "Листи про провінції" (1868), "Ознаки часу" (1868), "Господа ташкентци" (1869-1872), " Благочинні мови "(1872-1876)," У середовищі помірності й акуратності "(1874-1877)," Притулок Монрепо "(1878-1879)," Листи до тітоньці "(1881-1882), романами" Панове Головльови "(1875 -1880) і "Сучасна ідилія" (1877- 1883). Салтиков створює свого роду сатиричну енциклопедію російського життя.
Найбільшою популярністю користуються казки Салтикова-Щедріна. Перші його казки були надруковані в 1869 році: "Дикий поміщик", "Як один мужик двох генералів прогодував".
Казки - підсумок багаторічних життєвих спостережень письменника. У них він виступає як захисник народних інтересів, виразник народних ідеалів, передових ідей свого часу (див. "Казки М. Е. Салтикова-Щедріна").
Серед творів великого сатирика особливе місце займають його романи "Панове Головльови" (1875-1880) і "Пошехонський старина" (1887-1889). У романі "Панове Головльови" показані три покоління родини Головльових. Люди цієї сім'ї, непридатні до праці, душевно порожні, ненавидять і бояться один одного. Йде безперервна сімейна війна. Головлевском панів губить сам їх склад життя з ситим неробством і паразитизмом. Тут не шкодують ні хворих, ні слабких, ні вмираючих. (Див. "Панове Головльови").
У романі "Пошехонський старина" письменник намалював страшні картини кріпосного побуту, а в книзі "Дрібниці життя" (1886) Щедрін показав трагедію життя "маленьких", пересічних людей.
Багато щедринские сатиричні типи пережили і свою епоху, і свого творця. Вони стали загальними, позначаючи нові і одночасно мають свою давню родовід соціальні явища російської та світової життя.
Протягом усього життя Салтиков-Щедрін зберіг віру у свій народ, свою історію. "Я люблю Росію до болю серцевої і навіть не можу помислити себе деінде, крім Росії".

Симфонія талану і таланту
(27.01.2016 року - 125 років від дня народження Павла Тичини)


 Павло Григорович Тичина народився 23 січня 1891 року в селі Піски Koзеленького повіту на Чернігівщині в сім’ї церковнослужителя. Освіту здобув у початковій духовній школі та в духовній семінарії в Чернігові.
Під час навчання в Чернігові виявилось неабияке музичне обдарування майбутнього поета — годі він брав участь спочатку в семінарському, а згодом у міському хорі. Музикальність — важлива риса особистості Тичини — на¬була яскравого вияву в його поетичній творчості.


За часів свого чернігівського побуту Тичина зазнав відчутного впливу української інтелігенції, зокрема таких відомих письменників, як М. Коцю¬бинський та В. Самійленко. Саме тоді Тичина дебютував як поет — перші його творі! датуються 1906 роком. Публікації молодого поста з 1912 року почали з’являтись на сторінках журналів «Літературно-науковий вісник*, «Рідний край», «Українська хата».

1913 року Тичина переїхав до Києва, де вступив до Комерційного інсти¬туту’. Навчання поєднував із працею в театрі М. Садовського, в якому вико¬нував обов’язки помічника хормейстера. Літературні зацікавлення зумовили співробітництво Тичини з газетою “Рада”- (пізніше — “Нова рада”). На той час припадають його знайомство та співпраця в редколегії газети з відомими українськими літературними критиками А. Ніковським та С. Єфремовим.
На творчості Тичини суттєво позначились події 1917 року, пов’язані з бо¬ротьбою українського народу за незалежність. Поет переймається загальним піднесенням, емоційно переживає прагнення пригнобленого народу здобути національну свободу.
Дебютна поетична збірка Тичини «Сонячні кларнети» (1918) стала най-більш яскравою подією в українській літературі того часу. Вона поставила автора в ряд найкращих поетів європейського рівня.
Далі був складний шлях через тривоги й сумніви, навіяні кривавими подіями іромадянської війни. Суперечливі настрої тих часів віддзеркали-лись у збірках поета «Замість сонетів і октав» (1920), “Плуг” (1920), «Вітер з України» (1924).
1923 року Тичина переїхав до Харкова, тодішньої столиці Радянської України. Переїзд збігся в часі з початком творчої кризи поета.
Харківське літературне життя, з одного боку, відзначалось бурхливою активністю, динамікою, а з іншого, — відчутним ідеологічним контролем з боку владних інституцій, що постійно посилювався. Хотів того чи ні, але
Тичина поступово втягувався в загальну систему цієї контрольованої літе¬ратури. У різний час він входив до таких організацій, як «Гарт» і ВАПЛІТЕ, очевидно, тоді зазнав виливу українських письменників комуністичного штибу. Коли ж розпочалися репресії проти української інтелігенції, страх просто паралізував поета. 1934 року вийшла етапна для нього поетична збірка «Партія веде». Вона показала, що Тичина повністю прийняв панів¬ну ідеологію, розчинившись як творча особистість у потоці пропагандист¬ських штампів.
Відтоді поета офіційно проголосили класиком української радянської літератури. Він видав ше чимало книжок, які, щоправда, не відзначаються особливою художньою вартістю.
Помер Павло Тичина 16 вересня 1967 року в Києві.

Немає коментарів:

Дописати коментар