Календар літературних і пам'ятних дат. Листопад 2015.

"Нескорений лицар козацької нації"

(6 листопада - 160 років з дня народження Д.Яворницького)

 

 “Все знесу, все перетерплю, а землю козацьку не кину”

Дмитро Яворницький

 

Дмитро Іванович Яворницький народився у селі Сонцівці (тепер це село Борисівка Дергачського району Харківської області) 25 листопада 1855 року. 1874 року вступив до Харківської духовної семінарії, проте, завершив там тільки чотири загальноосвітні класи (за три роки) і не побажав вчитися у двох наступних богословських. 1877-81 роками навчався на історико-філологічному факультеті Харківського Університету, по завершенні якого був залишений там для підготовки до професорського звання. У 1881-82 роках він написав свою першу наукову розвідку „Возникновение и устройство Запорожского коша” /”Виникнення та устрій Запорізького кошу”/, працювати над якою почав ще студентом. Навесні 1884 року Дмитро прочитав у Харкові серію публічних лекцій „Про запорізьких козаків”. Один із слухачів, поет Я. Щоголів, присвятив за це історикові вірша. Так зародилася їхня тривала дружба. Пізніше Щоголів назвав Яворницького завзятим запорожцем, „який сім раз ламав собі руку на Дніпрових порогах і готовий сімдесят разів поламати ноги, аби б тільки зануритися в Дніпро та видертися на його скелі”. Не без впливу товариша історик сам взявся за віршування. Пізніше стосунки розладналися через те, що донька Щоголева закохалася в Яворницького, покинула ради нього свого чоловіка, проте історик не наважився на шлюб через „пекельний характер” жінки.

 

 У серпні 1884 року відбувся VI археологічний з’їзд в Одесі, де Дмитро Яворницький демонстрував свої колекції. З’їзд став тріюмфом молодого науковця. Повернувшись до Харкова, Яворницький енергійно готувався до маґістерського іспиту, викладав у Харківській жіночій гімназії, давав приватні уроки. В умовах наступу реакції був звинувачений в українофільських настроях і звільнений з викладацької роботи. Водночас він боляче переживав розрив зі своєю дружиною, вчителькою Варварою Фокіною, що стався не з його вини.
1885 року історик був змушений переїхати до Петербурґа, де став викладати історію і літературу у п’яти закладах, у тому числі театральному училищі й придворній капелі. Після 1886-91 років викладав там у семінарії та на педагогічних курсах, перебуваючи під наглядом поліції. У квітні 1887 року дослідник їздив на Соловки, наслідком чого стала праця про Петра Калнишевського. 1892 року Дмитра Яворницького як неблагонадійного вислали під виглядом археологічного відрядження подалі – до Ташкенту. Через рік він перебрався до Самарканду, а навесні 1895 року – до Варшави, де займався впорядкуванням місцевих архівів, одночасно склав іспит на звання маґістра російської історії.

1896 року Дмитро Яворницький отримує звання приват-доцента Московського Університету, де викладає археологію та історію малоросійського козацтва. Щоліта він організовує археологічно-етнографічні експедиції в Україну. 1900 року у Петербурзі спільними зусиллями С. Васильківського, М. Самокоша і Д. Яворницького вийшов альбом „З української старовини”, що складався з 21 акварельного малюнку Васильківського, навколо яких уміщувалися віньєтки М. Самокоша. Пояснювальний текст Яворницького російською і французькою мовами обіймав 20 статей.

Оскільки у Москві Дмитрові не бракувало недоброзичливців, маґістерську дисертацію він захистив 29 квітня 1901 року у Казанському Університеті при вирішальної підтримці московського філолога Ф. Корша. 1902 року Дмитро Іванович очолює Катеринославський історико-географічний музей – і на цей посаді вчений беззмінно перебував до 1933 року. Саме тут він створив унікальну колекцію з 75 тисяч одиниць.

1905 року з ініціятиви Дмитра Яворницького ХІІІ Російський археологічний з’їзд відбувся у місті Катеринославі. У зв’язку з цим історик узяв у Москві відрядження на цілий рік, аби копати козацькі кургани на Січеславщині й створити на їх основі цілісну експозицію у музеї імені Поля. До фінансування робіт вчений залучив широке коло місцевих меценатів. Довго довелося умовляти поміщиків, аби дозволили копати на їхній землі. Усього було розкопано 150 могил.

1906 року Яворницький став редактором новоствореної катеринославської газети „Русская правда”, проте швидко порвав з реакційно настроєними видавцями. У Катеринославі Д. Яворницький займається фольклорними, філологічними студіями, белетристикою. 1906 року там побачили світ зібрані ним „Малоросійські народні пісні”, 1907-11 рр. його повісті та новели. Тоді ж він редаґував тижневик „Дніпрові хвилі”.

За декілька років музей так розрісся, що збудованого 1905 року приміщення вже забракло. 1910 року Яворницький порушив клопотання про будівництво другого корпусу. За проектом, „який би відповідав останнім зразкам музейної будівельної техніки і архітектурного стилю”, він власним коштом поїхав до Єгипту й Палестини, обрав за зразок Каїрський музей. Побудувати ж експозицію вчений заплянував за зразком Стокґольмського музею.

1914 року Дмитро Іванович домігся від катеринославського ґубернатора дозволу на святкування 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Урочистості відбулися 25 лютого в Англійському клубі.

1918 року Яворницький одружився другим шлюбом зі вчителькою Серафімою Бураковою (1879-1943), дітей подружжя так і не мало. Того ж року Яворницького обрано професором Катеринославського Університету, який, на жаль, проіснував тоді зовсім недовго. Водночас йому запропонували читати лекції у Полтаві, а навесні 1919 року – переїхати до Києва на роботу в Академію Наук. Але через побоювання за долю музею, також і через поганий стан здоров’я Яворницький так і не прийняв жодної пропозиції. Натомість 1920 року вчений видав у Січеславі (Катеринославі) перший том „Словника української мови /А – К/”, що мислився як доповнення до Словника Грінченка. Водночас велася робота над наступними двома томами, проте, вони так і не побачили світ.

У 1920-і роки історик читав лекції в Катеринославському інституті народної освіти, разом зі студентами проводив щорічні краєзнавчі обстеження Катеринославщини. Як член спілки „Робіпрос” постійно виступав з лекціями у робітничих авдиторіях, друкувався в місцевій пресі, у деяких виданнях був членом редколеґії. 1923 року очолив ґубернське архівне управління. Але від 1924 року зосередився вже виключно на роботі музею. Він організовує й очолює археологічні обстеження в районі будівництва Дніпрельстану, і саме завдяки цій роботі Яворницького ми маємо врятованими ті крихти безцінних історичних багатств нашого народу, що пішли під воду в наслідок цієї заздалегідь заплянованої царатом і здійсненої більшовиками акції.

До експедиції Яворницький особисто дібрав десять досвідчених археологів. За 1927-29 роки ними було зареєстровано 36 936 речей із розкопок, записано сотню щоденників, зроблено тисячу знімків. 1928 року Яворницький видав розкішно ілюстрований альбом „Дніпрові пороги” з 86 світлинами та історико-географічним нарисом, а 1929 року – збірку документів „До історії степової України”, що охоплює триста першоджерел від початку XVII до середини XIX ст. у тридцяті роки Яворницькому вже не вдалося опублікувати вже практично нічого, крім невеликих заміток про І. Репіна й Тараса Шевченка. На початку того десятиріччя його було звинувачено в ідеалізації козацтва й буржуазному націоналізмі та звільнено з роботи. Безробітний академік останні роки прожив у скруті. Помер він 8 серпня 1940 року.

1946 року у його дніпропетровському будинку відкрито меморіяльний музей, а 1995 року біля Історичного музею встановлено бронзовий пам’ятник.

 

"Легенда, віра та мрія Роберта Стівенсона"

(13 листопада - 165 років з дня народження Р Стівенсона)

 

Роберт Люїс Стівенсон народився 13 листопада 1850 року в Единбурзі, політичному і культурному центрі Шотландії, і по материнській лінії належав до стародавнього роду Белфурів. Звідси й основна тема більшості його творів - Шотландія, її історія і її герої.

На третьому році життя переніс хворобу бронхів, наслідки якої мучили його потім усе життя і привели до ранньої смерті. У віці 17-ти років надходить у Единбургський університет і одержує юридичну освіту. Вперше в літературі ім'я
Стівенсона з'являється в 1866 році.

У 1873 році він стає професійним письменником. Найвідоміший роман Стівенсона "Острів скарбів", що вийшов окремим виданням у 1883 році, приніс автору широкий успіх.

А Усе почалося з забави. Як розповідав сам автор: "Один раз я накреслив карту острова; вона була старанно і красиво розфарбована. Я нарік свій утвір "Островом скарбів". Я чув, бувають люди, для яких карти чогось не значать, але не можу собі цього уявити! Імена, обриси лісів, напрямок доріг і рік, доісторичні сліди людини - от невичерпне джерело для всякого, у кого є очі і хоч на гріш уяви. Коли я спрямував замислений погляд на карту свого Острова, то серед придуманих лісів заворушилися герої моєї майбутньої книги. Засмаглі обличчя їх і блискуча зброя висувалися із самих несподіваних місць; вони снували туди і сюди, боролися і шукали скарб на декількох квадратних дюймах щільного паперу..."

У читацькій пам'яті Р.Л. Стівенсон нерідко виявляється автором однієї книги - "Острів скарбів". Тим часом складні вузли багатьох літературних проблем на англійському ґрунті сходяться як колись, так і тепер до творчості Стівенсона. І коли великий сучасний письменник Грем Грін ставить його ім'я в ряд найбільш впливових своїх учителів - це не просто жест. Щоб зрозуміти велич Стівенсона, треба згадати про нього як про автора багатьох інших книг і щільно розібрати очевидну романтику, що так виразно виділила його творчість. "Подорож усередину країни" чи шляхові нариси Стівенсона про його подорож по Франції починають традицію, що втілилася пізніше в книгах Джерома К. Джерома "Дозвільні думки ледаря", "Троє в одному човні", де подорож підмінюється стандартною "прогулянкою" і де як би сам собою виявляється ідіотизм обивательського побуту.
Інша знаменита робота Стівенсона, "Дивна історія доктора Джекіла і містера Хайда", вийшла в 1886 році.

Третя значна робота письменника, "Володар Баллантре", написана під час подорожі по Південних морях на борті яхти "Каско". "Володара Баллантре" можна назвати шотландським варіантом "Братів Карамазових", не в розумінні впливу, а просто Стівенсон сам прийшов до тієї ж ідеї - через розпад стародавньої родини показати поворот у національній історії. Два брати, чиї відносини, крім відмінності темпераментів, до крайності ускладнені і боротьбою політичною, і боротьбою за право спадкування. Старший став учасником заколоту 1745 року - останньої спроби шотландців відокремитися від Англії. Тим часом молодший залишився вдома, оволодівши маєтком і нареченою брата.

У грудні 1889 р. Роберт Люїс Стівенсон і його дружина Фанні прибули на Самоа на борті шхуни "Екватор". Письменник був хворий туберкульозом. Лікарі порадили йому перемінити клімат. У результаті чета Стівенсонів придбала 126 гектарів землі в горах у 5 кілометрах від столиці Західного Самоа - Апії за 200 фунтів. Спочатку англієць припускав оселитися в Австралії, але клімат Самоа виявився для нього набагато корисніше.

Незабаром тут була побудована вілла Вайліма - грандіозний будинок, по мірках Самоа, звичайно. Насправді це був звичайний європейський будинок, але для тубільців, що звикли жити в пальових будиночках з пальмовими дахами, він здавався на рідкість розкішним. Нові поселенці вивезли сюди все, щоб зробити життя в цьому дикуватому місці максимально комфортним, - книги і меблі, ліки й іграшки для дітей, навіть духову музичну скриньку. До речі, тубільці боялися її як вогню, думаючи, що в ній живуть злі привиди. Адже хто ще міг видавати такі жахливі звуки?

Улюбленим місцем письменника крім робочого кабінету і бібліотеки став зал з каміном. Дійсний англієць, Стівенсон не уявляв свого життя без каміну, хоча тут він був зовсім не потрібний. Температура на Самоа рідко опускається нижче +40°С. Так чи інакше, але дотепер Вайліма залишається єдиним будинком з каміном у всій державі.

Незважаючи на благодатну атмосферу, Стівенсон не написав на Самоа ні однієї серйозної книги. Століття романтизму закінчився. Саме в цей час йшов активний розділ Полінезії між Британією, Америкою і Німеччиною. Письменник включився в люту боротьбу за права місцевого населення і отримав на цьому поприщі дійсну славу серед аборигенів. Він став національним героєм Самоа. З тих пір його ім'ям на Західному Самоа називають усі - готелі і вулиці, ресторани і кафе.
На жаль, ні любов тубільців, для яких чету Стівенсонів улаштувала у своїй віллі лікарню, ні ненависть колонізаторів, ні благодатний клімат не допомогли письменнику. 3 грудня 1894 р. він помер, заповів поховати себе тут же, недалеко від свого нового будинку.

 

"Я лучшей доли не искал..."

(28 листопада - 135 років з дня народження А.Блока)

 

Олександр Олександрович Блок народився 28 листопада 1880 року в Санкт-Петербурзі в висококультурній сім’ї (батько — професор, мати — письменниця). У 1889 році був відданий в другий клас Введенській гімназії, яку закінчив у 1898 році. Потім навчався в Петербурзькому університеті, де навчався спершу на юридичному факультеті , а після — на історико-філологічному. До слова, ректором університету був його дідусь А.Н. Бекетов. Перші вірші були написані Блоком в п’ятирічному віці. У 16 років Олександр Блок займався акторською майстерністю, прагнучи підкорити сцену.

У 1903 році Блок одружується на доньці знаменитого вченого Д.І. Менделєєва — Л. Д. Менделєєва. У наступному році було вперше надруковано вірші Блока, що вийшли в збірнику під назвою «Вірші про прекрасну даму». У 1909 році відбувається дві важкі події в сім’ї Блока: помирає дитина Любові Дмитрівни і помирає батько Блока. Щоб прийти в себе Блок зі своєю дружиною їдуть відпочити в Італію. За італійські вірші Блока обрали в творче угрупування «Академія» Творчість Блока містить кілька напрямів. Для ранніх його творів властивий символізм.

Подальші вірші Блока розглядають соціальне становище народу. Він глибоко переживає трагічну участь людства («Роза і хрест», 1912), потім приходить до думки про обов’язкову відплату (цикл «Відплата» 1907-1913 , цикл «Ямби» 1907-1914). Одним з найвідоміших віршів Блока є «Ніч, вулиця, ліхтар, аптека». Блок також плекав інтерес до дитячої літератури, написав безліч віршів, деякі з них увійшли до збірки для дітей «Круглий рік» та «Казки» (обидва — 1913) Під час революції Блок не емігрував, став працювати у видавництві міста Петрограда. Революційні події в Петербурзі знайшли відображення у віршах, поемах ( «Дванадцять», 1918), статтях. Перед смертю поет часто хворів. На запит про виїзд з країни для лікування і подальше клопотання Максима Горького політбюро ЦК РКП (б) відповіло відмовами. Після такого рішення Блок відмовився приймати їжу і ліки, знищив свої записи. Живучи в Петрограді серед злиднів, Олександр Блок помер від хвороби серця 7 серпня 1921 року.

 

"Великий гуморист"

(30 листопада - 180 рокеів з дня народження М.Твена)

 

Марк Твен справжнє ім'я: Семюель Клеменс — американський письменник, гуморист, сатирист, публіцист, видавець. Найбільше відомий за твори «Пригоди Тома Сойєра» та «Пригоди Гекльберрі Фінна».

Семюель Ленгхорн Клеменс народився 30 листопада 1835 в містечку Флорида (штат Міссурі) у сім'ї тенесійського купця Джона Маршала Клеменса і Джейн Лемптон Клемент. Він був шостою дитиною у сім'ї з сімома дітьми. Тільки троє його братів та сестер пережили дитинство.

Коли Марку Твену було 4 роки, його сім'я переїздить у містечко Ганнібал, де був річковий порт на річці Міссісіпі. Згодом Ганнібал послужить праобразом містечка у знаменитих романах „Пригоди Тома Сойєра“ та „Пригоди Гекльберрі Фінна“. В цей час Міссурі був рабовласницькийм штатом, тому вже в цей час Марк Твен зміг ознайомитися із рабством, яке буде згодом описувати і засуджувати у своїх творах.

В березні 1847 року, коли Марку Твену було 11 років, його батько помер через пневмонію. Наступного року він починає працювати помічником у друкарні. З 1851 займається набором (друком) і редакцією статей та гумористичних нарисів для „Ганнібальського журналу“, газети, власником якої був його брат Оріон. У віці 18 років він залишив Ганнібал і працював у друкарнях у Нью-Йорку, Філадельфії, Сент-Луїсі та інших містах. Він займався самоосвітою, багато часу проводячи у бібліотеці, таким чином отримуючи стільки знань, скільки він би зміг одержати, закінчивши звичайну школу. У віці 22 років Твен повернувся в Міссурі. На шляху до Нового Орлеану Марк Твен подорожував на пароплаві. Тоді ж у нього з'явилася мрія стати капітаном корабля.

Твен надзвичайно ретельно вивчив 2 000 миль річки Міссісіпі за два роки, аж поки він не отримав у 1859 році диплом капітана корабля. Капітаном працював доти, поки не спалахнула Громадянська війна і судноплавство на Міссісіппі припинилося.

Марк Твен спрямовує свій шлях на захід, до брата в Неваду. Саме пройшла чутка, що в диких преріях цього штату знайшли срібло і золото. Тут Семюель працював цілий рік на срібному руднику. Паралельно з цим він писав гумористичні розповіді для газети у Вірджині-Сіті й у серпні 1862 одержав запрошення стати її співробітником. Осьде і довелося Семюелю Клеменсу шукати для себе псевдонім. Не довго думаючи, він згадав рідну річку і взяв собі в якості його вираження «лотових» на Міссісіпі, що викрикували «Мірка два» («mark twain»), що означало достатню глибину для безпечного плавання. От так на просторах Америки і з'явився письменник Марк Твен, який зумів у майбутньому завоювати своєю творчістю світове визнання.

А в 1876 році побачила світ нова книга Марка Твена, що не тільки закріплює його в якості видатного американського письменника, але і назавжди внесла його ім'я в історію світової літератури. Це були знамениті «Пригоди Тома Сойєра». По суті, письменникові і видумувати нічого не довелося. Він згадав дитинство в Ганнібалі і своє життя в ті роки. І от на сторінках книги з'явилося містечко у якому легко можна розрізнити риси Ганнібала, як утім, і риси безлічі інших дрібних населених пунктів, розкинутих по берегах Міссісіпі. А в Томі Сойєрі можна легко впізнати юного Семюеля Клеменса, який дуже не любив школу й у 9 років уже палив.

До 1884 року Марк Твен був уже відомим літератором і до того ж ще і став успішним бізнесменом. Він заснував видавничу фірму. Однієї з перших книг, опублікованих власним видавництвом стали його «Пригоди Гекльберрі Фіна». Твір, який, по визнанню критиків, став кращим у творчості Марка Твена, задумувався як продовження «Пригод Тома Сойєра». Однак, він вийшов набагато більш складним і багатошаровим.

У 1901 році він одержав почесний ступінь доктора красного письменства від Єльского університету. У наступному році — почесний ступінь доктора права від Міссурійського університету. Він дуже пишався цими званнями. Для людини, яка у 12 років покинула школу, визнання його таланту ученими мужами знаменитих університетів було дуже приємно.

Марк Твен народився в 1835 році, в той день, коли поруч з Землею пролітала комета Галлея і помер в 1910 році в день її наступної появи близько земної орбіти. Письменник передбачав і сам передбачив свою смерть ще в 1909 році: «Я прийшов у цей світ разом з кометою Галлея, і в наступному році покину його разом з нею».