"Я буду художником"

«Я буду художником»

(7 грудня – день народження 

Катерини Білокур)

«А я ж так,  лягаючи і встаючи,

    тільки і мрію, щоб стати художником»

Катерина Білокур

Катерина Бiлокур як художниця могла б органiчно iснувати

Зi своïми картинами у будь-яку епоху. Нiколи не ходила до школи,

Нiде не навчалася малярству. У загубленому серед левад селi

Богданiвцi (нинi Киïвська обл.) вона  провела  усе  життя,  свiдомо

витративши його на те, щоб ïï, сiльську жiнку-самоуку,  просто

визнали за художницю.

Час, у який жила ця людина, зовсiм не був  лагiдним  до  неï  (роки

ïï життя: 1900-1961,  але  у  своïх  картинах  вона  нiби

знаходить притулок вiд тих бурхливих подiй, що вирували  в  Украïнi на початку та в серединi XX ст.

На шматку доморобного полотна вуглиною або саморобним пензликом, тонким, як голочка (декiлька тхорячих волосин, прикручених до гiлочки), спочатку рослинними, а потiм олiйними фарбами Катерина Бiлокур уперто сама  себе вчила живопису, за моделi обравши квiти.  Вона  вiдрiзнялась  вiд  свого сiльського  оточення,  була  самотньою   мрiйницею,   нiколи   не   мала своєï сiм'ï,  дiтей;  прожила  чужою  усiм  звичним  для людськоï долi радощам та негодам, бо мала своï,  захованi  вiд стороннiх очей.

Розкривають натуру цiєï жiнки ïï картини

та  листи, якi писала до друзiв та знайомих. Картини справляют незвичне враження у них є вiдчуття льоту. Може тому, що не мала нiякоï школи,  то

була вiльна у своïх фантазiях та манерi втiлення ïх на полотнi.

Особливо характерними для Катерини Білокур є великі композиції без визначеного сюжету. Квіти — за поодинокими випадками — єдині мешканці її полотен, їх зображення — за межами класичного натюрморту чи пейзажу. Художниця старанно копіює рослини з натури і водночас інтерпретує по-своєму світ, в якому вони мусять існувати. Вона ніби аранжує стани природи — присмерки, світання, спекотний полудень.

«Квіти за тином» (1935 р.) — барвиста хвиля з рослин, яку ледь стримує огорожа. Те, як вона укладає, гармонізує квіти на полотні, нагадує музику чи віршування — рослини ніби римуються, складаючись в пасма вогню або існують в замріяному ширянні.

«Польові квіти» 

(1940 р.) — левада під ранковим серпанком туману. Ця картина, як і багато інших її полотен, позбавлена перспективи реального пейзажу. Художниця накладає зображення ретельно виписаних рослин на багате відтінками, але неозначене тло — просто блакить, що ніби «дихає».